Волонтерську роботу членів ГО "Самоврядна громада" можна фінансово підтримати через карту Приват банку 4149 6258 0986 9652

Україна багатостраждальна в думках громадськості.

Дата публікації: Квітень 26, 2014

Ставленя до військових подій в Україні, оцінку діяльності міжнародної спільноти дають українці від мала до велика. Духом патрітизму пронизані всі верстви наслення. Свій, диятчий підхід у малят.

bezymyannyy-300x169Аналітично ставляться до процесу люди ” золотого віку”, наші сусіди. Пропонуємо вам статтю києвознавця, Юрія Миколайовича Стадніченко, яка в скороченому варіанті вийшла в газеті ” СЛОВО просвіти” №16(756),24-10 квітня ” Агресора треба жорстоко карати “. Ми її друкуємо в повному обсязі, оскільки цінуємо кожне  слово свідомих громадян. Він  проживає поруч з нами, є активним учасником і входив в ініціативну групу по створенню ПРАВОЗАХИСНОГО ОРГАНУ самоорганізації наслення Комсомольского масиву м. Києва “ПРОБУДЖЕННЯ”, нині допомагає в створенні  територіальної громади – власника у Дніпровському районі м. Києва. Текст статті ” УКРАЇНСЬКІ ХОДІННЯ ПО МУКАХ, або Путін, як тест на життєздатність ” наступний. 

              Через події в українському Криму, навколо нього й України в цілому у світі найчастіше від інших прізвищ згадується прізвище одного діяча — Президента Росії Володимира Путіна. Що ж то за явище Путін? Чому САМЕ в РОСІЇ воно народилось? Чому САМЕ В РОСІЇ ВОНО Й НЕ МОГЛО НЕ НАРОДИТИСЯ?…

          З трьох підписантів Біловезьких угод один – Борис Єльцин – відійшов в інший світ, а двоє Інших – Леонід Кравчук I Станіслав Шушкевич й сьогодні можуть засвідчити: підписанню угоди, якою на існуванні «єдиного и неділимого» ставився хрест, представник Росії чинив опір до останнього, скільки міг. Не задля того, аби пішла у небуття “Страна Советов”, прибув він до Пущі, а задля того, аби у боротьбі Із М.Горбачовим заручитися підтримкою 2 найвпливовіших лідерів країн – колишніх республік СРСР. Згадану угоду Єльцину усе ж , довелося підписати. Та обурення з приводу того, що з-під ” омофору” Росії вислизають й стають незалежними державами, повноцінними суб’єктами світового співтовариства ті, кого “навеки сплотила великая Русь”, й несамовите бажання знову зібрати докупи уламки “Союза нерушимого” не лишали його до останнього подиху. Спрацювали дві визначальні складові російської самосвідомості – “собирание русских земель” та месіанство.

«Уже за два дні після ухвалення 24 серпня 1991 року Акта про оголошення незалежності України їй була кинута перша «чорна мітка» – Павла Ващанов, прес-секретар Президента Єльцина, офіційно заявив, що Росія залишає за собою право порушити питання кордонів країн, які оголосили про свою незалежність (О. Романчук, «Літературна Україна» від 24.04.2014 р.).

Шо встиг зробити Єльцин для реалізації свіх намірів?

По-перше, починаючи з України, він завдав потужного удару по її військовій потузі:

а/ за домовленостями, узгодженими всіма країнами – колишніми республіками СРСР, усе загальносоюзне майно, що перебувало на їхніх територіях, переходило в їхню власність. Отже, Україна мала стати власником усього Чорноморського Флоту. Єльцин же віддав Україні лише кілька “дірявих корит”, натомість залишив за Росією не лише левову частку цього флоту, а й кілька військових баз у Криму, усі маяки, навіть не надав можливості українським військовим кораблям швартуватися до тих причалів, що не-були потрібні росіянам. Коли про результати домовленостей Кравчука із Єльциним що розподілу Чорноморського Флоту довідався тодішній міністр оборони України В. Морозов, то негайно подав у відставку;

б/ разом Із Сполученими Штатами Америки Росія домоглась знищення третього за потугою у світі стратегічного ракетно-ядерного комплексу… Принагідно: а як сталось так, що у цупких пазурах “старшого брата” опинився тактичний ракетно-ядерний комплекс?!

Отже коли я чую про те, що нищення наших Збройних Сил тривало лише в останні чотири роки, то категорично це заперечую: нищення нашої військової потуги розпочалось ще тоді, коли Україна перебувала “у пелюшках”, тобто за часів президентства Єльцина.

Тож відомий вислів Ельцина: “Когда ты ложишься спать, подумай: “А что я сегодня сделал для Украины» мае наступний підтекст: “Когда ты ложишься спать, подумай: “А какую подлятину я сегодня упорол Украине?”

По-друге. Стан здоров’я Б. Ельцина швидко      погіршувався, і він фізично став нездатним реалізовувати свої наміри. Тому дав доручення знайти відносно молоду, енергійну, ділову людину, яка поділяла його погляди й зобов’язалась слідувати його настановам. Так перед світом постав діяч на прізвище Путін. До питання, якою є його ідеологія, погляди “собирателя русских земель” ми у ході нашої розмови ще неодноразово повертатимемось.

Наразі ж про наступне. Події у Криму, навколо нього й навколо всієї України незаперечно засвідчують: системи колективної безпеки, яка б гарантувала країнам недоторканність їхніх кордонів та територіальну цілісність у світі, де накопичено стільки ядерної зброї, що нею можна знищити усе живе на планеті, НЕ ІСНУЕ! Адже УСІ РАЗОМ УЗЯТІ країни світу не в змозі зупинити ОДНОГО завойовника, ОДНОГО маніяка!…

Зокрема за сьогоднішніх обставин від однієї країни – України – не лише відторгнена частина її території, а й поставлене під загрозу саме її існування як незалежної держави: масштабні військові навчання здійснюються Росіею вздовж східних кордонів України та на території невизнаної Придністров­ської Молдавської Республіки. Американська розвідка поінформувала Конгрес США про дуже високий ступінь вірогідності завдання Росією найближчим часом ударів по Харкову, Луганську й Донецьку. “Реальними виглядають, – зазначає московський історик та публіцист Д. ШушарІн, – обговорювані плани щодо захоплення всієї України, включаючи “матір міст руських” (“День” від 25,03).

Хіба такі плани не корелюються із путінським твердженням: “Украина – это неестественное государственное образование”? Й ще: на одній з прес-конференцій російський диктатор грайливо кинув журналістам: ”Украина — в Европейском Союзе! Представляете?…” І ще: 2009-го року біля розташованих поруч могил філософа І.Ільіна та генерала А. Денікіна Путін нагадав слова останнього: “Украина есть “Малой Россией”, а отношения между “Великой” и “Малой”

Россиями всегда были делом самой России”. Й ще: Путін безліч разів декларував: “Мы – единый народ”. Чи не досить наведеного, аби усвідомити, як ставиться до нашої держави і народу хазяїн “стратегічного партнера”? Вважаю, слід рішуче покінчити Із байками про “стратегічне партнерство” й визнати цілком очевидне: ПРОТЯГОМ СТОЛІТЬ РОСІЯ ЗАВЖДИ БУЛА СТРАТЕГІЧНИМ ВОРОГОМ УКРАЇНИ! ЗА ЦЕЙ ЧАС НЕ БУЛО ЖОДНОЇ МИТІ, КОЛИ Б СТОСУНКИ ПОМІЖ НИМИ БУЛИ НОРМАЛЬНИ. НІ КАЖУЧИ ВЖЕ – ДРУЖНІМИ!

         Та справа не лише в Україні. Масштабні військові навчання проводяться Росією й в іншій квазідержаві – Абхазії. Чи не свідчать вони про те, що намір Росії загарбати три країни Закавказзя – Грузію, Вірменію, Азербайджан? В усякому випадку, як повідомлялось у ЗМІ, Азербайджан вже веде перемовини з Туреччиною про створення військового союзу. У разі успішної для Росії реалізації зазначених вище планів цій країні зовсім не складно буде піти й далі, на додаток до загарбаного “прихватизувати” Білорусь й п’ять країн Центральної Азії, які свого /не свого!/ часу теж “мали щастя” перебувати у ск­ладі Імперії зла. Цілком можливо, що вже згадані навчання у т. зв. Молд. Пр. Республіці проводяться Росією з метою не підготування удару по Україні Із Заходу, а для загарбання Молдови. І тоді до відтворення “єдиного и неделимого” залишиться добровільно-примусово приєднати лише три колишні його республіки – Латвію, Литву та Естонію. I тут в пам’яті зринає ще одна сентенція сучасного “собирателя русских земель”: “Самая большая трагедия ХХ-го столетия – распад великой державы – Советского Союза”. Не дві світові війни, не голодомори й геноциди, не переселення народів, не репресії та інші злочини, а саме “распад великой державы»…

12-го квітня ц.р. шість депутатів Державної Думи РФ зробило подання до Генпрокуратури Рф з вимогою притягнути до відповідальності колишнього Президента СРСР Михайла Горбачова за те, що він не вжив усіх заходів для збереження СРСР. З величезною долею вірогідності можемо припустити, що російський диктатор поставив собі за мету “исправить допущенную огромную историческую ошибку”, або й злочин, якщо якийсь російський суд визнає аргументи, що містяться у депутатському поданні, слушними.

А 11-го квітня ц.p. у ЗМІ заявилось шокуюче, приголомшливе повідомлення рупора Путіна. Міністр закордонних справ Росії С. Лавров у своєму твіттері оприлюднив ще одну “блакитну мрію” свого шефа: “Мир трансформируется. И с этим придется смириться Западу. Нет малых стран. И средних тоже” ! ! !…

          Чи поставляться політики світу з належною увагою до цієї заяви, виголошеної не якимось дрібним екстремістом, а чиновником такого високого рангу з країни, що має вєличезну військову потугу, включно Із ядерною зброєю? Чи у повному обсязі збагнуть її зміст? Й чи вживуть відповідних заходів? Судячи з тих заходів, що світ протиставив Росії на сьогоднішній день, шансів на те, що він насправді чинитиме у такий спосіб, що сучасний російський гітлеризм буде знищено, на превеликий жаль, небагато… Якщо світ й надалі виявлятиме безпорадність – трагедії не уникнути!!!

Та повернімося до України. Одразу після початку агресії з боку Росії Україна звернулась до двох з трьох держав, які у 1994 році в обмін на відмову України від ядерної зброї гарантували їй безпеку й територіальну цілістність, та до тих міжнародних організацій, які могли вплинути на розвиток ситуації. Перша реакція на ці звернення була шокуючою: виявляється, про план Росії здійснити агресію проти України американська розвідка поінформувала президента США Барака Обаму приблизно за два тижні до початку нападу. Та американський президент не визнав за необхідне навіть поділитися цією Інформацією« з Урядом України! Щойно агресія розпочалась, як той самий гарант повідомив, що у боротьбі Із Росією військо не застосовуватиме. Оскільки у двох країн є спільні інтереси – боротьба із тероризмом. Невже між Обамою і Путіним є приховані від світу домовленості про розподіл на сфери впливу і останнього часу під тиском конгресменів та громадськості Обама вимушений їх порушувати? В усякому разі, питання про надання Україні сучасної захисної зброї досі не вирішено. А щодо тих санкцій, що були застосовані проти Росії, то ось як оцінює їх вже згадуваний Л.ШушарІн: “Судячи з нульових санкцій , цивілізований світ досі спить”.

То що робити Україні за умов, що склалися?

Відомо: в нідерландському місті Гаазі функціонують два міжнародні суди – з прав людини та кримінальний. А моє глибоке, переконання, має бути сформований ще один — міжнародний суд із розв’язання міждержавних конфліктів. Що має перебувати у сфері його компетенції? Наведу паралель з іншої сфери. Якщо дві фірми або дві людини не знаходять спільної думки у вирішенні якогось питання, але бажають вирішити це у цивілізований спосіб, то вони звертаються до суду. Так має відбуватись і в міждержавних відносинах. Зокрема Росія мотивувала свій акт агресії нібито порушенням у нас прав “русских” та російськомовних. Якби існував суд, про який йдеться, то Росія ЗОБОВ’ЯЗАНА була б звернутися із поданням до нього, а не вчиняти акту агресії. Суд розглянув би це питання, прийняв би ухвалу.

А якщо акт агресії відбувся? Тоді…

Засадничою складовою функціонування такого суду має бути наступне: будь-які силові дії, вчинені будь-якою країною проти Іншої країни, визнаються актом агресії, а країна – агресором. За вчинення акту агресії суд має визначати агресору покарання. Деякі види покарань /зазначимо – не найефектніші/ вже застосовані проти Росії: заблоковані банківські рахунки причетних до акту агресії посадовців /щоправда і: не покараний головний винуватець – Путін/; цим посадовцям відмовлено у можливості в’їзду на територію країн ЕС та НАТО; призупинено співробітництво у деяких галузях; призупинені перемовини про запровадження безвізового режиму.

Та цього, виявляється, замало: має заговорити ще й “важка артилерія”: країну-агресора слід примусити зменшити свою військову потугу до такого рівня, за якого вона у подальшому не буде спроможна здійснювати акти агресії. Їй має бути оголошена єкономічна блокада, яка полягатиме у тому, що агресор позбавлятиметься можливості будь-що експортувати, тобто поповнювати свої валютні резерви. Усі країни світу будуть зобов’язані припинити співробітництво з агресором в усіх галузях — науковій, технічній, військовій, культурній, спортивній… Якщо внаслідок здійснення акту агресії в краіні-жертві з’явились вбиті поранені, ушкоджені та зруйновані споруди, завдано шкоди довкіллю тощо, за скоєння кожного з цих злочинів краіна-агресор має сплачувати великі суми штрафів. Окрім того, агресор має бути зобов’язаний – сплатити краіні-жертві визначену судом суму вже за сам факт агресії. До того ж, агресор повинен буде сплатити певні суми на функціонування згаданого суду та на діяльність 00Н. Слід рішуче відмовитись від аморального гасла “Спорт – поза політикою”. Згадаймо, що відбулось після проведення у 1936 році Олімпіських Ігор у Берліні та під час цьогорічних Зимових Олімпійських Ігор у Сочі. Отож, спортсменам-громадянам країни-агресора необхідно заборонити брати участь у будь-яких міжнародних змаганнях, а артистам виступати за кордоном й організовувати міжнародні мистецькі заходи. Перелік покарань можна продовжити, аж до застосування проти агресора сили, а які з покарань застосовуватимуться – визначатиме суд. Та одне з них повинно стосовуватись НЕОДМІННО: усі високопосадовці, причетні до скоєння акту агресії, мають поставати перед судом й отримувати по заслугах. АГРЕСОРА СЛІД НЕ УМОВЛЯТИ, А ПРИМУШУВАТИ Й ЖОРСТКО КАРАТИ! Ухвали суду остаточні, оскарженню не  підлягають, дотримуватися цих ухвал будуть зобов’язані усі країни світу. Країни, які не дотримуватимуться, мають визнаватися пособниками агресора й теж каратися.

          Громадяни країни-агресора дуже швидко відчують, що їхня країна й вони самі перебувають у цілковитій міжнародній Ізоляції. Це викличе протестні настрої, що швидко наростатимуть й призводитимуть до падіння злочинного режиму.

        За умов існування суду про який йдеться, до нього вже мали б можливість зробити подання: Молдова (Придністров`я), Грузія (Абхазія, Осетія), Україна (Крим, диверсійні дії на сході країни).

В діяльності суду слід передбачити, що звертатись Із поданням до нього матимуть можливість не лише чинні уряди, а й уряди в екзині загарбаних країн.

Юрій Стадниченко,

пенсіонер,

Київ

P.S. Розмірковуючи над викладеним вище, задаюсь питанням: навіщо потрібні усі оті міжнародні організації, якщо за десятиліття свого існування вони не спромоглися виконати найголовнішого свого завдання — не створили всесвітньої системи, яка б гарантувала народам безпеку, мир й спокій?

А хто є Путін? Він допущений нам для того, щоб  ВИПРОБУВАТИ УКРАЇНУ Й СВІТ НА ЖИТТЕЗДАТНІСТЬ.

ЗДОЛАЄМО – ЖИТИМЕМО, НЕ ЗДОЛАЇМО – ЗАГИНЕМО!

Тоді, розумієте, що у нас без варіантів.

А як подолати, то буде в інших статтях від громадськості і для громадськості.

Дата публікації: Квітень 26, 2014

2 Responses to Україна багатостраждальна в думках громадськості.

Дата публікації: Квітень 26, 2014

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *