Волонтерську роботу членів ГО "Самоврядна громада" можна фінансово підтримати через карту Приват банку 4149 6258 0986 9652

Громада зацікавлена в розвитку підприємництва! Але якого? Пропонуємо новий погляд.

Дата публікації: Лютий 28, 2012
nurtomНовий погляд на соціальне підприємництво. Випуск 1

Термін «соціальне підприємництво» в третьому секторі розуміють переважно як заснування неурядовою організацією комерційного підприємства, прибуток якого використовується для підтримки «статутної діяльності» організації-засновниці. В цій статті автор пояснює, чому така схема не принесе бажаного результату

Бізнес – це тяжка праця.

Менеджмент багатьох організацій, мабуть, сидить і думає: от було б непогано заробляти власні гроші для Організації, позбавитись залежності від спонсорів, грантодавців і т.п. Чому б нам не використовувати наші знання, вміння та навички, наш досвід, харизму, технічну базу та решту матеріальних і нематеріальних активів, накопичених за роки діяльності Організації, для заробляння грошей? Чому б не займатися цим паралельно з основною роботою в Організації?

По-перше, з точки зору філософії маркетингу – це логіка позаминулого сторіччя.

Тоді провідним гаслом було: «Продавай те, що вмієш виробляти». Вже в ХХ сторіччі гасло змінилося на: «Виробляй те, що продається», і наприкінці минулого сторіччя – «Задовольняй потреби споживача».

Багато хто каже, що на українському ринку є безліч вільних ніш. Так, вони є, але це ніші або вкрай ризиковані, або такі, що потребують значних капіталовкладень, або малорентабельні, або занадто вузькі, або все одразу. Можна й самому створити нішу, але для цього потрібно бути не тільки генієм маркетингу та вміти розуміти потреби споживача, про які він сам ще не знає, але й багато, неймовірно багато працювати чи/та вкласти величезні кошти (знову ж таки, можна й помилитися в своїх розрахунках: читай – ризик).

А в перевірених, рентабельних ринках боротися доведеться не за ніші, а за найменші шпаринки. Так, саме боротися, битися, це справжня війна і на кону питання життя і смерті – вашого бізнесу.

Знову ж таки, і у випадку з освоєнням вільної ніші, і у відкритті нової, і в боротьбі за шпаринки в старих і перевірених, доведеться багато, дуже багато працювати.
Бізнесом, особливо на стадії заснування та первинного розвитку, треба жити, концентрувати на нього всі зусилля, весь час, інтелект, фінанси та решту ресурсів.

Якщо ви думаєте, що бізнес може бути побічною діяльністю вашої команди, – ви глибоко помиляєтесь і ризикуєте даремно втратити те, що вкладете в бізнес (хоча б той самий час). Тобто, ризикує кожен підприємець (навіть у законодавчому визначенні терміну «підприємницька діяльність» є слово «ризик»), але якщо ви не готові викладатися «на повну» , ступінь цього ризику впритул наближається до стовідсоткового.

По-друге, бізнесу потрібен власник.

 

Якщо добробут, психічне здоров’я, репутація та інші життєво важливі сфери конкретної людини не залежать напряму від успішності конкретного бізнесу, – в умовах конкуренції такий бізнес приречений на поразку!

Найманий менеджер «на окладі» (а у випадку коли засновником підприємства є НУО, його керівник апріорі є найманим працівником) ніколи не дасть своєму підприємству стільки, скільки дасть власник. Власник може отримувати роками прибуток від свого підприємства менший, ніж деякі співробітники зарплатню, знаючи, що це його бізнес, і він завжди залишатиметься його власником, зможе передати дітям або продати за необхідності. Власник працюватиме більше за всіх, навіть не отримуючи нічого, навіть розуміючи, що це ризик і витрачений час та зусилля можуть бути марними. Для найманого менеджера це – безглуздя!

По-третє, мета бізнесу – не прибуток!

 

Якщо сьогодні ви відкриваєте бізнес з метою отримання прибутку, – ви приречені! А суть «соціального підприємництва» в тому сенсі, в якому він розглядається в цій статті, розуміють саме так. Менеджмент думає про те, де взяти грошей на підтримку Організації. Це є метою.

У сьогоднішньому світі бізнес зорієнтований на задоволенні потреб споживача, і це має бути головною метою, а прибуток – лише індикатор того, наскільки вдало потребу виявлено та задоволено і винагорода за це!

Бізнес повинен працювати на споживача, а не на засновника. Якщо думати тільки про потреби засновника (в даному випадку – НУО), нічого не вийде!

Автор не закликає відмовитись від ідеї заснування бізнесу. Навпаки, розвиток підприємництва за його, автора, думки є ключовим фактором і майже єдиним шляхом утвердження в нашій країні громадянського суспільства. Автор застерігає від безвідповідального, поверхневого ставлення до бізнесу як до чогось простого, легкого, несерйозного порівняно з рештою сфер.

Бізнес – це найтяжча, найнапруженіша та найпатріотичніша справа! Він не може бути «придатком» до чогось, ним не можна займатися мимохідь.

Якщо ви вважаєте, що зможете дати людям щось краще, новіше, зручніше, більш якісно задовольнити їхні потреби, якщо готові докласти до цього максимум своїх зусиль, часу, розуму – відкривайте власний бізнес! Робіть все можливе для того, щоб людям стало краще, і якщо вам це вдасться – люди віддячать вам своїми грішми! Ви вже зміните світ, зробите його трішечки приємнішим, зручнішим, комфортнішим для конкретних живих людей! І якщо вам це вдасться, – ви отримаєте стільки задоволення, що його не можна буде виміряти навіть грішми! Але вони, гроші, і тільки вони завжди будуть індикатором того, наскільки якісно ви робите свою справу!

Гроші в бізнесі – це вдячність людей!

 

А на вдячність треба відповідати вдячністю! Маючи власні гроші, ви зможете реалізувати будь-який проект, запровадити саме ті перетворення, які вважаєте важливими, вам не треба буде підлаштовуватися під позиції грантодавців та спонсорів або тупо слідувати їхньому світогляду. Ви знатимете ціну кожній копійці і тому зможете якомога якісніше та ефективніше використовувати її в соціальних проектах своєї НУО. Ви зможете найняти професіоналів, які краще за вас зможуть це зробити, ви трансформуєте вдячність людей (гроші) у благо для цих самих людей!

Навіть якщо ви заснували НУО (решта засновників були формальним) та безроздільно керуєте нею весь час її існування, ви все одно є найманим менеджером для неї. Виконуючи проекти на кошти грантодавців, заробляє ваша організація, і вона платить вам зарплату (узгоджену з донором).

Якщо ви «крутите схеми», використовуєте «відкати» та інші брудні штучки, – ви не бізнесмен, ви злодій, хай інколи навіть не в законодавчому, а лише в чисто моральному плані.

Займайтесь бізнесом, займайтесь громадською діяльністю, але ніколи не ставте одне в залежність від іншого і навпаки! Не відкривайте та не розглядайте НУО як інструмент для заробляння коштів, не створюйте підприємство з метою фінансування громадянської діяльності!

В другій частині статті, яка зявиться на порталі ГУРТ наступного тижня, буде запропоновано по-іншому, по-новому поглянути на поняття «підприємництво» (і «соціальне підприємництво» зокрема).

Новий погляд на соціальне підприємництво. Випуск 2: Підприємець як агент змін

У нашому суспільстві прийнято протиставляти підприємців громадським діячам, громадських діячів – держслужбовцям, а тих – підприємцям. Однак «підприємництво» – це не сфера зайнятості, не «сектор». Підприємництво – це спосіб життя, мислення, роботи. 

Традиційно словосполучення «стати підприємцем» розуміють як «розпочати свій бізнес». Але це досить довільне трактування цього терміну, який має набагато глибшу історію та наділений значно більшим смислом. Слово «підприємець» у французькій економічній науці виникло ще в 17-18 сторіччях: тоді так почали називати людей, що беруться за якийсь значний проект чи справу. Конкретніше, так називали тих хоробрих, які знаходили способи робити нові і кращі речі, стимулюючи прогрес. Підприємець, за словами тодішніх вчених, це той хто створює цінність.

Вчені минулого сторіччя називають підприємців «агентами змін».

Наші ж сучасники, погоджуючись в цілому зі своїми попередниками, починають робити акцент на поняття «можливостей». Вчений Пітер Друкер, наприклад, вже не вимагає від підприємця бути причиною змін. Він бачить у них тих, хто використовує можливості, які створюють зміни. Він пише: «Ось що є ключовим для підприємця і підприємництва: підприємець завжди шукає змін, реагує на них та використовує їх як можливість». Підприємцеві притаманне таке мислення, яке в першу чергу бачить можливість, ніж проблему, породжену змінами.

У сучасному розумінні підприємництва заснування власного бізнесу не є ані необхідним, ані достатнім для того, щоб називатися підприємцем. Не є обов’язковою умовою підприємництва й корисний мотив.

Говард Стівенсон, провідний теоретик підприємництва в Гарвардській школі бізнесу, описує суть підприємницького менеджменту як «гонитва за можливостями без врахування ресурсів, якими володієш у даний момент». Він помітив, що підприємці не тільки бачать та переслідують можливості, які вислизають із поля уваги адміністративного менеджменту, вони також не дозволяють первинно даним їм ресурсам обмежувати їхню свободу вибору. Підприємець мобілізує ресурси інших для досягнення своєї мети, адміністратор же дозволяє наявним ресурсам та посадовим інструкціям визначати своє бачення та поведінку.

Для бізнесу здобуте багатство є способом вимірювання створеної цінності. Бізнесмен є суб’єктом ринкової системи, яка й визначає чи створив він цінність. Ринок не є досконалим, але в кінцевому рахунку все відбувається саме так.

Але ринки не працюють так само добре для соціальних підприємців – тих хто створює не споживацьку, а соціальну цінність. Створену соціальну цінність виміряти дуже важко, причому сам підрахунок, окрім складності, ще й завжди є дискусійним. Навіть коли соціальний вплив можна виміряти, його дуже важко приписати якомусь одному конкретному впливу. Та, навіть якщо можна виміряти та приписати певному впливу, соціальні підприємці далеко не завжди можуть перевести їх в економічну форму. Здатність залучати благодійні ресурси, наприклад, не завжди є показником того, що соціальний підприємець створює певні важливі для благодійників цінності: психічне задоволення людей, які жертвують або пропонують свої послуги як волонтери, дуже слабо пов’язано з реальним соціальним впливом, якщо взагалі якось пов’язано.

 

Грегорі Діз, директор Центру розвитку соціального підприємництва Дюкського університету (США) (в цій статті використовується багато його думок), дає таке визначення поняттю «соціальне підприємництво»:

«Соціальний підприємець відіграє роль агента соціальних змін завдяки тому що він:

  1. Приймає на себе місію по створенню та підтримці соціальної цінності,
  2. Знаходиться в постійному пошуку та реалізації нових можливостей для досягнення цієї місії,
  3. Включений в безперервний процес інновації, адаптації та навчання,
  4. Діє рішуче, не обмежуючи себе тільки тими ресурсами, що є в даний момент,
  5. Демонструє найвищу відповідальність по відношенню до своїх клієнтів та за результати своєї діяльності».

Це визначення, безумовно, є дещо ідеалізованим. Але кожен справжній соціальний підприємець в різних пропорціях відповідає наведеним критеріям.

Як бачите, «соціальний підприємець» відрізняється від «ринкового» лише цінностями, які він створює: в першому випадку – це соціальні цінності, в другому – споживацькі.

Наведемо далі тлумачення автором вищенаведеного визначення, використаних в ньому термінів, зі своїми, звичайно ж, коментарями.

Агенти змін у соціальному секторі

Соціальні підприємці є реформаторами і революціонерами, як і ринкові, але при цьому зі своєю соціальною місією. Вони виробляють фундаментальні зміни в тому, як робляться справи в соціальному секторі. Вони сміливо дивляться в майбутнє. Вони більше впливають на справжні причини проблем, ніж займаються лікуванням симптомів. Найчастіше вони зменшують потреби, ніж просто їх задовольняють. Вони прагнуть до створення системних змін і стійких покращень. Хоча вони можуть діяти локально, їх діяльність має потенціал провокувати глобальні покращення в обраних ними сферах, чи то освіта, охорона здоров’я, економічний розвиток, екологія, мистецтво чи будь-яка інша соціальна сфера.

Ми не можемо протиставити це визначення «ринковим підприємцям»: ті теж, не в переносному сенсі, як тут, а в реальному продають не тільки рибу, а й вудки.

Прийняття місії зі створення та підтримки соціальної цінності

Це ключовий момент, який відрізняє соціальних підприємців від бізнес підприємців і навіть від соціально відповідального бізнесу. Для соціального підприємця соціальна місія лежить в основі. Це місія з соціального поліпшення, і вона не може бути пожертвувана в ім’я виробництва індивідуальних цінностей (фінансових надходжень або споживчих вигод). Отримання прибутку, створення багатства або задоволення бажань споживачів – все це може бути частиною моделі, але при цьому лише засобом для досягнення соціальної мети, не самоціллю. Прибуток не є мірою створення цінності, так само як і задоволення споживача, такою мірою є саме соціальний вплив. Соціальні підприємці шукають довгострокової соціальної віддачі від інвестицій. Соціальні підприємці хочуть більшого, ніж швидкий результат, вони хочуть тривалого та сталого поліпшення. Вони думають про підтримуваний вплив.

Безперервний пошук і реалізація нових можливостей

Там, де інші бачать проблеми, соціальні підприємці бачать можливості. Їх поведінка зумовлена не стільки сприйняттям соціальної потреби і співчуттям, скільки тим, що у них є бачення того, як домогтися поліпшення, і вони сповнені рішучості зробити так, щоб їх бачення запрацювало. Вони наполегливі. Моделі, які вони розробляють, і підходи, які застосовують, можуть творити зміни і часто дійсно їх творять, тому що підприємці вивчають, що працює, а що ні. Ключовий елемент – це наполегливість у поєднанні з готовністю вносити поправки по ходу справи. І коли на шляху зустрічається перешкода, підприємці не кидають почате, а запитують: «Як нам подолати цю перешкоду? Як ми можемо змусити це працювати?».

Власне – жодної різниці з «ринковими» підприємцями!

Залучення в безперервні процеси інновацій, адаптації та навчання

Підприємці інновативні. Вони відкривають нові землі, розробляють нові моделі та застосовують нові підходи. Тим не менш, інновація може приймати безліч форм. Інновація не обов’язково повинна бути чимось абсолютно ще невідомим, вона може бути простим застосуванням вже існуючої ідеї в новому місці або в новій ситуації. Підприємцям не потрібно бути винахідниками. Вони просто повинні вміти творчо застосовувати те, що винаходять інші. Їх інновації можуть виявлятися в тому, як вони структурують свою ключову програму, або як вони залучають ресурси, або як фінансують свою роботу.

З фінансового боку соціальні підприємці шукають інновативні підходи, щоб зуміти гарантувати, що їхня структура буде мати доступ до ресурсів до тих пір, поки вона створює соціальну цінність. Ця готовність бути інновативним є частиною способу дії підприємця. Це не просто разовий сплеск творчості. Це безперервний процес вивчення, навчання та виправлення. І безумовно, з інноваціями завжди приходить невизначеність і ризик невдачі. Підприємці, як правило, мають високу стійкість до невизначеностей і вчаться керувати своїми і чужими ризиками. Вони сприймають невдачу в проекті як освітній досвід, а не як особисту трагедію.

Знову ж таки – ніякої різниці!

Рішучість дії, необмеженість ресурсами, що є зараз

Соціальні підприємці не дозволяють своїм обмеженим ресурсам стримувати своє бачення. У них є навички робити багато, маючи небагато коштів, залучати ресурси інших. Вони ефективно використовують свої власні мізерні ресурси і примножують їх за рахунок залучення партнерів і співпрацюючи з іншими. Вони досліджують всі можливості для залучення ресурсів. Вони не обмежені нормами і традиціями своєї галузі діяльності. Вони розробляють різні стратегії із залучення ресурсів, які можуть підтримати і зміцнити їх соціальну місію. Вони ретельно зважують всі ризики і керують слабкими сторонами справи, щоб зменшити ту шкоду, яку може заподіяти невдача. Вони розуміють наскільки готовий ризикувати кожен із учасників справи і використовують своє розуміння, щоб переносити ризики на тих, хто краще інших готовий впоратися з ними.

У цьому аспекті різниця між «ринковим» і «соціальним» підприємцем полягає в тому, що «ринковий» ризикує «своєю шкірою», а «соціальний» – справою, яку робить. Тому «ринковики», на нашу думку, є більш активними й винахідливими в пошуку та використанні ресурсів для розвитку.

Відповідальність перед своїм клієнтам і за результат своєї діяльності

Так як ринкова система автоматично не відсіває неефективні та негідні соціальні підприємства, соціальні підприємці роблять додаткові зусилля, щоб бути впевненими, що вони дійсно створюють цінність. Це означає, що вони шукають глибокого розуміння з боку тих, на чиє благо вони працюють. Вони стежать за тим, наскільки правильно змогли оцінити потреби тих людей, яким вони надають свої послуги, а також тих спільнот, всередині яких діють. У деяких випадках це передбачає тісні взаємини з цими спільнотами. Вони також повинні розуміти очікування та установки своїх інвесторів, включаючи всіх тих, хто інвестує в них свої гроші, час а також хто їм допомагає. Вони прагнуть забезпечити реальні соціальні поліпшення для своїх клієнтів і їх спільнот, а також привабливі соціальні та фінансові вигоди для своїх інвесторів. Знаходження балансу між очікуваннями інвесторів і потребами спільноти є важливою складовою їх складної справи. Коли це можливо, соціальні підприємці створюють подобу ринкових механізмів зворотного зв’язку, щоб зміцнити свою відповідальність. Вони вимірюють свій прогрес у термінах соціальних, фінансових та управлінських результатів, а не просто в термінах їх розміру, продуктивності і поточних процесів. Вони використовують цю інформацію, щоб коригувати власний курс, якщо буде потрібно.

Власне, в адекватному відстеженні результативності та ефективності своєї діяльності «ринковим» підприємцям набагато легше, ніж «соціальним».

Як бачите, у «соціальних» та «ринкових» підприємців набагато більше спільного, ніж могло здаватися. До підприємців можна віднести ще й таку рідку «породу» як державні підприємці. Ні, це ні в якому разі не стосується менеджменту підприємств, що знаходяться в державній власності. Для ілюстрації наведемо приклад, про який вже писали в своєму блозі на ГУРТі, власне, звідти й «цитата цитати»:

«Пришли совсем другие люди – более молодые, более образованные. Которые могут выдумывать разные проекты… Вот, скажем, Рузаевка, район Мордовии. Типичная проблема – в удаленном районе стоит школа на 400 учеников, а учеников всего 120. А топить-то и содержать школу надо, а денег на это нет. Рядом сельская больница – чистая и вполне пристойная, есть врачи, сестры, даже грязь лечебную завозят для грязевых ванн. Одна проблема – больных мало. А огромное здание тоже содержать надо. Председатель сельсовета, главврач больницы и директор школы родили проект – создание на базе больницы профилактория для школьников всего района. Поправлять здоровье без отрыва от учебного процесса. Два минуса соединили в один плюс, просчитали экономически и сейчас реализуют».

Чим не приклад підприємництва! Але його не можна віднести ані до «ринкового», ані до «соціального», бо люди все-ж таки на державній службі, тобто з одного боку їм треба було вирішувати проблеми підвідомчих їм територій та держструктур, за це вони одержують гроші, але з іншого – на їхню зарплатню навряд чи якось вплинуло це покращення. Звичайно, в державному секторі такийх вкрай мало. Навіть далеко не всі комерсанти є підприємцями (хай вони й відповідним чином зареєстровані), далеко не всі засновники та керівники НУО є «соціальними підприємцями».

У першій частині статті було висловлено таку думку: «розвиток підприємництва є ключовим фактором і майже єдиним шляхом утвердження в нашій країні громадянського суспільства». Сподіваємось, після прочитання другої частини ви погодитесь з автором, або хоча б зрозумієте його позицію! Якщо вистачить часу та натхнення, сподіваємось в наступній частині висловити думки щодо розвитку підприємництва в тому значенні, в якому даний термін визначено в цій публікації.

Успіхів вам та натхнення!

 

 

Новий погляд на соціальне підприємництво. Випуск 3: Сприяння
Як у випадку з «ринковим підприємництвом» заснування власного бізнесу не є ані необхідним, ані достатнім для того, щоб називатися підприємцем, так і для того щоб називатися «соціальним підприємцем» не є необхідною чи достатньою умовою бути засновником, керівником, працівником або членом неурядової організації.Організація є одним з інструментів соціального підприємця (в тому розуміння даного поняття, в якому його запропоновано в другій частині), але наявність чи відсутність того або іншого інструменту не є визначальним чинником в його діяльності. Як було сказано в попередній частині, соціальний підприємець не дозволяє наявним ресурсам обмежувати власну свободу вибору та дій.

 

Ще раз повторимо: організація – це інструмент, не більше і не менше! Але в усіх публікаціях стосовно розвитку громадянського суспільства, «третього сектору» і т.п. говориться виключно про організації: як їх створювати, як їх розвивати, як ними керувати, як їх підтримувати, об’єднувати, консолідувати, активувати, піарити і т.п. Вже декілька років складається стійке враження, що «третій сектор» займається переважно (відсотків на 90) вдосконаленням своїх інструментів, і лише на 10 – їх використанням. Причому дуже часто люди стають ніби заручниками цього інструмента: намагаються використати його там де це не є доцільним або навіть шкодить, витрачають на його обслуговування та вдосконалення забагато часу та інших ресурсів, тощо.

Головний акцент в державній та громадській політиці щодо розвитку громадянського суспільства ставиться саме на вдосконалення інструменту: спрощення реєстрації, звітності, оподаткування, розширення впливу і т.п. У людей таке враження, що здобувши цей інструмент вони автоматично отримають можливість здійснювати за його допомогою якісь соціальні перетворення. Ті хто вже мають даний інструмент думають що вони досі не можуть здійснювати ці перетворення через те що їх інструмент не є досконалим і намагається його покращити. В обох випадках люди обмежують власну свободу вибору, свободу дій наявними ресурсами, в даному випадку – інструментом.

Тепер поглянемо ненадовго на «ринкове підприємництво». Під його розвитком розуміють переважно надання різноманітних пільг, «підтримки» і т.п. На нашу думку, пільги та інші види подібної підтримки допомагають сильним, шкодять слабким та майже ніяк не впливають на основну масу підприємців. Далі – аргументація цього твердження.

Наявність чи відсутність пільг є одним з факторів середовища, в якому працюють або збираються працювати підприємці. Пільги є свого роду ресурсом, він доступний всім, але використовує його кожен по-своєму: основна маса використовує однаково, сильні ж вмудряються витиснути з цього ресурсу максимум, більше ніж усі. Слабким пільги шкодять тому, що вони ставлять себе в залежність від цих пільг, замість того щоб розглядати їх лише як один з ресурсів для розвитку. Пільги допомагають слабкому потрапити на відкритий ринок, тим самим роблячи їм «ведмежу послугу»: слабким на відкритому ринку завжди непереливки і найчастіше вони там гинуть або… стають сильними!

Відтак, як у випадку з «ринковим підприємництвом» пільги щодо заснування та умов ведення бізнесу, так і у випадку з «соціальним підприємництвом» спрощення процесу реєстрації та умов функціонування НУО, є всього лише ресурсами, можливостями. Ніхто не каже що ці ресурси є зайвими, що від їх надання варто відмовитись. Навпаки, в них дуже багато користі, особливо, як вже було зазначено вище, для тих хто вміє використовувати наявні можливості та не ставить свою діяльність в залежність від них.

Але… Уявіть собі державну політику розвитку фотомистецтва, в якій говориться лише про вдосконалення моделей фотоапаратів та зниження цін на них. Або розвитку художньої творчості, де говориться лише про пензлі…

Зростання кількості людей, які володіють фототехнікою не веде автоматично до розвитку фотомистецтва, можливість купити задешево пензля та фарби не робить з людей видатних художників. Чи був би Рафаель кращим художником, якби в його час матеріали для творчості були більш доступнішими і держава надавала б безвідсоткові кредити на їх придбання? Напевне, ні, хоча і гіршим можливо б не став.

Розвиток підприємництва, в тому числі й соціального, варто розглядати не тільки і не стільки в розрізі фінансової, економічної, регуляторної, адміністративної та інших, а як завдання в першу чергу гуманітарної політики. Бо того хто знає «навіщо» не злякає жодне «як». Такий підхід буде набагато дешевшим та результативнішим, а відтак – більш ефективним. В громадянах треба розвивати, як би це не звучало голосно, дух підприємництва, утверджувати повагу до людей, які прагнуть ринкових та соціальних перетворень. Люди, а не фірми, підприємства, організації та інші структури рухають прогрес в цьому світі! Людина має бути метою, а не засобом!

Один бізнесмен через хворобу дружини змушений був взяти свого п’ятирічного сина до себе в офіс. Не знаючи чим його зайняти, він вирвав з журналу сторінку, на якій була зображена мапа світу, розрізав аркуш на дрібні нерівні частинки, виготовивши таким чином імпровізовані пазли, та запропонував дитині скласти їх. Звичайно, бізнесмен думав що дитині, не знайомій з географією, цього завдання вистачить надовго, тому він був здивований, коли син буквально за декілька хвилин впорався зі складанням.

На здивування батьки син відповів: “На зворотному боці аркуша була крупна фотографія якоїсь людини, і я просто склав її. Подумав: буде в порядку людина – буде в порядку і світ!”

Друзі, «будуючи» та «розбудовуючи», «створюючи» та «покращуючи», «сприяючи» та «підтримуючи», давайте не забувати слова цього маленького хлопчика!

Від редакції:

Про підприємництво як спосіб життя, мислення, роботи ,а також про те, як підприємець може стати агентом змін в сучасному суспільстві, читайте в попередній частині циклу“Новий погляд на соціальне підприємництво. Випуск 2: Підприємець як агент змін”.

 

Контакти·         Михайло Ізюмський

·         ГО “Толеранс центр”

·         http://www.facebook.com/izyumskiy

Дата публікації: Лютий 28, 2012

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *