[[{“type”:”media”,”view_mode”:”media_large”,”fid”:”10″,”attributes”:{“alt”:””,”class”:”media-image media-image-left”,”style”:”float: left; margin-left: 9px; margin-right: 9px;”,”typeof”:”foaf:Image”}}]]Під час кризи кожен повинен передусім допомогти собі сам. Самоорганізація сприятиме тому, що люди зможуть узяти під свій контроль плин життя у власному мікрорайоні чи подвір’ї. Чи дає українське законодавство можливість об’єднуватися жителям мікрорайонів для вирішення актуальних проблем територій? Чи сприяють органи місцевого самоврядування самоорганізації населення та захисту прав територіальних громад?
Як свідчать представники громадських організацій, українська влада чи то свідомо, чи то за браком зацікавленості гальмує інтеграцію організацій третього сектора у процес вирішення проблем громади. Чиновники не приділяють належної уваги питанням створення нормативних механізмів реалізації закріплених у Конституції України громадянських прав і свобод людей.
Приміром, щоб зареєструвати власний бізнес, потрібно лише три дні і 170 грн. Реєстрація ж громадської організації триватиме 30 днів, причому за оформлення міжнародної благодійної організації слід буде сплатити 200 доларів і ще 170 грн. За таких умов складається ситуація, коли влада, особливо напередодні виборчої кампанії, певні проблеми вирішувати не може чи не хоче, а зацікавлені громадяни просто не мають для цього достатньо прав. Усе нагадує одну популярну народну приказку: і сам не гам, і комусь не дам.
Наведемо ще приклад. Закон “Про соціальні послуги” запровадив нереальні умови для отримання ліцензій громадськими організаціями на надання цих самих послуг людям. Тому за два роки такої ліцензії не отримала жодна організація, а отже, не змогла повною мірою комусь допомогти.
Хоча зі свого боку організації громадянського суспільства неодноразово пропонували власне бачення вирішення всіх цих проблем. Черговою спробою покращити рівень співпраці між органами влади та громадськістю має стати нова редакція проекту Закону України “Про органи самоорганізації населення”, яку підготувала Всеукраїнська Асоціація сприяння самоорганізації населення за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
Дещо з історії ОСН
До органів самоорганізації населення (далі – ОСН) належать домові, квартальні комітети, комітети мікрорайонів тощо. Експерти з питань розвитку громадянського суспільства називають їх однією з основних форм участі громадян у вирішенні місцевих проблем. Поряд з місцевими радами, вони є представницькими органами самоврядування жителів і повинні вирішувати досить широке коло питань у сфері житлово-комунального господарства, благоустрою і соціального захисту населення.
Прообраз першого ОСН, за словами директора програми “Посилення впливу громадянського суспільства” фонду “Відродження” Олексія Орловського, описано в романі М. Булгакова “Собаче серце”, адже домком на чолі із Швондером, який ухвалював рішення про ущільнення житлових площ, був таким собі тогочасним ОСН, проте, як відомо, письменник звертав у своєму творі увагу на негативний аспект його роботи.
ОСН радянського зразка почали з’являтися у 1930-х роках. Вважають, що їх батьківщиною є російський Воронеж та українська Горлівка, однак досі невідомо, якому з цих міст належить першість у появі ОСН.
Тодішні ОСН були чимось на зразок об’єднань жінок-домогосподарок, які піклувалися про благоустрій населених пунктів. До слова, у ті часи органи самоорганізації не користувалися особливою шаною, і взагалі до шістдесятих років у Радянському Союзі вони перебували поза межами правового поля. Лише в 1961 році в Росії з’явилися перші законодавчі акти, які регламентували роботу цих самих будинкових комітетів. В Україні цьому питанню почали приділяти увагу лише в 1975 році.
Радянські ОСН займалися переважно власне благоустроєм прибудинкових територій, питаннями комунального господарства, пов’язаними з утриманням будинків та інших об’єктів інфраструктури. Також до їх компетенції належала охорона громадського порядку – у деяких республіках Радянського Союзу представники цих об’єднань формували власні народні дружини. Окрім цього, ОСН вирішували питання соціально-культурного розвитку певної території – організовували роботу клубів за місцем проживання, надавали соціальну допомогу незахищеним верствам населення, доглядали за людьми з обмеженими можливостями. Історично склалося, що зазначені аспекти і були основними напрямами роботи ОСН.
Гуртом не тільки батька легше бити
На сучасному етапі розвитку органів самоорганізації населення можливість їх утворення передбачена Конституцією України, а у 2001 році парламент ухвалив відповідний закон. Діяльність цих структур також регламентують рішення органів місцевого самоврядування.
14 вересня причетні до цього руху українці відзначали символічну дату – минуло 10 років відтоді, як в Одесі видали першу постанову про ОСН. Наприкінці минулого року налічувалося вже близько тисячі юридично оформлених органів самоорганізації. Найбільш активно вони працюють в індустріально розвинених та густонаселених регіонах Східної України. Чимало ОСН діють також в Одесі, Києві, Вінниці. На заході нашої держави таких об’єднань зафіксовано дещо менше. Згідно із законодавством це представницькі органи в системі місцевого самоврядування, які створюються громадянами для представлення власних інтересів та захисту своїх прав. Також вони мають за мету покращувати організацію проживання громадян, удосконалювати господарювання на території, підпорядкованій ОСН, сприяти задоволенню побутових, культурних, соціальних та інших потреб жителів.
Ініціатива створення ОСН належить виключно громадянам. Оскільки це представницький орган, то його склад обирають шляхом загальних зборів громадян. Як зазначає Олексій Орловський, вони є своєрідними посередниками між так званими мікрогромадами (жителями будинку, вулиці, мікрорайону) і органами місцевого самоврядування. Цей аспект особливо важливий за умов нинішнього українського виборчого законодавства, коли депутатів місцевих рад обирають не від конкретних мікрорайонів, а від цілого населеного пункту. Таким чином, потім ці депутати не мають своїх виборчих округів, що, своєю чергою, створює прогалину у взаєминах між владою та виборцями. Органи самоорганізації існують саме для того, аби заповнити її.
ОСН є юридичною особою, має свідоцтво про державну реєстрацію, розрахунковий рахунок, печатку та власність. Разом із депутатами ці утворення представляють інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади. Вони можуть здійснювати контроль за якістю житлово-комунальних послуг, що надаються громадянам, та за якістю проведених ремонтних робіт у житлових будинках, які розташовані на території ОСН. Також вони долучаються до планування забудови території ОСН шляхом обов’язкової участі в обговоренні проектів містобудівної документації. За окремим рішенням місцевої ради ОСН може бути надане право обов’язкового узгодження проектів землевідведення під забудову на його території. Окрім цього, представники ОСН мають право вносити в установленому порядку пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів.
Утім, попри всі законодавчо неврегульовані питання, в Україні вже є багато прикладів успішної роботи ОСН. Приміром, саме завдяки їх діяльності у Львові свого часу з’явився один із найбільших теперішніх районів – Сихів. Тамтешній ОСН почав розвивати свою діяльність, починаючи від одного будинку. Згодом він уже опікувався всім мікрорайоном, і коли Верховна Рада розглядала питання про включення цього мікрорайону до меж міста Львів, одним із головних аргументів на користь схвального рішення депутатів була теза про те, що на території вже існують усталені традиції самоврядування.
А в Одесі Жевахівський ОСН домігся від місцевої влади облаштування цілого парку на своїй території. У Вінниці створено цілу асоціацію органів самоорганізації населення, її голову призначили заступником міського голови. Таким чином громада отримала прямий доступ до місцевого керівництва і безпосередній вплив на нього. Як результат – у місті вперше провели реконструкцію приватного сектора.
Ще одним вдалим прикладом захисту громадськістю своїх прав є Русанівський ОСН у Києві. Його керівник Андрій Нєстерков розповідає, що цей орган три роки тому створили для захисту земель мальовничого куточка Києва від небажаних забудов. Жителі Русанівки з ентузіазмом поставилися до ідеї самозахисту, тепер цей ОСН об’єднує майже півсотні будинків і, окрім недопущення незаконного будівництва на двох земельних ділянках, займається вирішенням питань освіти, культури, контролем якості комунальних послуг і стимулюванням подальшого розвитку комунальної інфраструктури.
Трохи про ревнощі
За задумом, ОСН повинні спільно з органами місцевої влади вирішувати питання конкретних територіальних громад, полегшуючи тим самим роботу чиновникам. Адже люди краще знають, що конкретно їм потрібно, а що їх не влаштовує.
Але цей потенціал не може бути повністю реалізований через закон, який наразі регламентує роботу цих утворень. Чимало положень у ньому висвітлено недостатньо, багато в чому він узагалі суперечить іншим законам. Представники громадських організацій поділяють думку, що його навіть правити немає сенсу – потрібно приймати новий закон.
Приміром, нинішній закон передбачає можливість передачі певних повноважень від місцевої ради до органу самоорганізації населення, в тому числі право розпоряджатися коштами із бюджету на задоволення потреб локальних громад. Але на практиці ця норма не діє, бо в законі не прописано чіткої процедури.
Громадськість в Одесі кілька років тому вивчила ситуацію із тамтешніми ОСН і відібрала із загальної маси три, які реально були готові перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування і вирішувати певні фінансові питання. Таку пропозицію запропонували розглянути депутатам міської ради, але ті дозволили собі навіть не винести на голосування це питання.
Директор програми “Посилення впливу громадянського суспільства” фонду “Відродження” Олексій Орловський вважає, що коріння проблеми – переважно у політичних ревнощах: чиновники не охоче погоджуються ділитися своєю владою із людьми. Тому виходить, що ОСН на практиці не мають реальних владних повноважень, хоча і готові до їх набуття. Тим паче, що такий механізм уже багато років ефективно працює у багатьох країнах світу.
Андрій Нєстерков із Русанівського ОСН розповідає, що чиновники, особливо раніше, могли навіть не знати, що таке орган самоорганізації населення. А ті, яким цей аспект законодавства відомий, лише зовні демонструють зацікавленість у розвитку цього напряму громадської активності, на практиці ж депутати ігнорують або навіть ускладнюють роботу ОСН, відмовляються їх реєструвати. Ці структури роками залишаються без приміщень та фінансового забезпечення. Або (і це ще гірше) громадські об’єднання намагаються втягнути у політичні ігри. На думку Олексія Орловського, це категорично неприпустимо. ОСН, на його переконання, повинні об’єднувати людей не за політичними вподобаннями, а за прагненням спільно покращувати умови проживання на певній території.
Покращити ситуацію, як вважає експерт, може лише новий закон про органи самоорганізації населення. Причому при його ухваленні слід дотримуватися того самого принципу аполітичності. Бо зараз усі основні політичні сили нібито усвідомлюють і на словах вітають розвиток цієї справи, але кожна з них має своє суб’єктивне бачення вирішення питання. Хтось пропонує більш демократичний шлях, а хтось схвалює адміністративний сценарій. Загалом у парламенті вже зареєстровано кілька законопроектів на цю тему, наприклад Проект Закону “Про внесення змін до Закону України “Про органи самоорганізації населення” №2108 (від 21.02.2008 р.). Але, за словами Олексія Орловського, всі вони через свою заполітизованість або повторюють старі помилки, або ще більше погіршують умови роботи ОСН.
На противагу цим документам Асоціація сприяння самоорганізації населення на своїх Всеукраїнських зборах ухвалила власний проект закону, покликаний врегулювати всі спірні питання діяльності ОСН, забезпечити чіткий механізм передачі їм владних повноважень та визначити законодавчий статус ОСН. Більше про це виможете прочитати на сайті Асоціації www.samoorg.ukr.net.
І якщо депутати ухвалять саме цей документ, це стане лише початком шляху, поштовхом до подальшого виправлення законодавчих помилок. Експерти кажуть, що після ухвалення цього закону для нормальної роботи ОСН треба внести зміни ще до двох десятків законодавчих актів і кодексів, деякі з яких узагалі не містять такого поняття. Цікаво, чи не спричинить це додаткову корупцію в ешелонах місцевої влади? Чи не перетворяться ОСН після ухвалення нового закону у ще одну проміжну ланку, яка дає простір для нескінченних чиновницьких зловживань?
Олексій Орловський радить дуже ретельно підходити до вибору ОСН, аби у майбутньому уникнути цих проблем, і делегувати додаткові повноваження лише тим з них, які ефективно вирішують власні. Та й взагалі, на думку фахівця, об’єднання жителів будинків чи вулиць – це більш численні кола людей, ніж міські чи сільські ради. Там усі всіх знають, тому навряд будуть красти гроші самі в себе.
А чи не скраю хата?
На перший погляд усе видається не таким складним – український парламент колись набавиться блокуванням і почне роботу, а отже, одного дня черга дійде і до розгляду законопроекту про ОСН. Якщо депутатам не забракне політичної волі поділитися владою на місцях із громадянами і народні обранці проголосують “за”, жителі будинків та мікрорайонів більше не матимуть законодавчих перешкод для гуртування і вирішення власних проблем. Та чи скористаються вони цим правом?
Досвід попередніх виборчих кампаній свідчить, що в українській ментальності міцно укорінене поняття “сильного лідера”, який мусить прийти і забезпечити благо та процвітання своєму народові. Саме тому більшість політтехнологів, які готували передвиборчі гасла своїм кандидатам, активно маніпулювали обіцянками владнати абсолютно все. І результати волевиявлення ще раз і ще раз демонстрували небажання “маленького українця” усвідомлювати, що одній людині це, щонайменше, не під силу. Та й ніхто, крім тебе самого, твої проблеми не вирішить.
Утім, Олексій Орловський переконаний, що зараз є всі передумови для того, аби змінити розуміння людей про власну роль у своєму ж житті. Ключовим каталізатором у цьому процесі, на його думку, має стати і вже поступово стає ніщо інше, як спільне лихо. Саме про це говорив Андрій Нєстерков із Русанівського ОСН. Руйнування скверів, парків, виділення землі під висотки у небажаних для жителів мікрорайонів місцях, брак місць для паркування і стихійні ринки – коли йдеться про вирішення цих питань, влада нерідко кидає своїх нещодавніх виборців напризволяще, а іноді взагалі складається враження, що чиновники грають проти громадян. І коли десятки звернень і скарг у різні інстанції не дають жодного ефекту, люди переходять до радикальніших дій – чергування у наметах, приміром. Наслідком цього є іноді те, що не лише молодчики з арматурою, а навіть міліціонери можуть перешкодити відстояти своє право на якість життя.
Як вважає Олексій Орловський, такому розвиткові подій можна буде запобігти, коли люди будуть захищені відповідним законом. ОСН – це вже не просто група скривджених, це повноцінна юридична особа зі своїми правами та повноваженнями. І починати слід з малого – гуртуватися для того, аби вирішувати власні дрібні проблеми, починаючи із закриття під’їзду і закінчуючи обладнанням скверів. Експерт переконаний, що якби люди більше переймалися цими питаннями, проблем загалом стало б набагато менше.
Отже, завдяки запровадженню ОСН на законодавчому рівні українці отримають змогу повернути собі відчуття господарювання у власному домі. Приміром, обладнавши своїми руками дітям у дворі ігровий майданчик, простіше пояснити малюкам, чому слід дбайливо ставитися до нього. А людині, яку на загальних зборах будинку багатьма голосами обрали представником інтересів жителів кількох сотень квартир, тобто цілої локальної громади, буде набагато простіше стукатися у кабінети високопосадовців. Саме офіційне закріплення таких прав ОСН, у тому числі й за допомогою нового закону про органи самоорганізації населення, сприятиме цьому.
Роман Лебідь, журналіст
Журнал “Громадянське суспільство ” No. 4(11)/2009
Підтримайте громаду — за конституційний устрій.
