Автор: Інна Плотнікова, викривач корупції
Коли у Конституції та законах пишуть про «обов’язковість судових рішень» і «право на доступ до правосуддя», здається, що державні органи працюють як швейцарський годинник. Але реальність викривача корупції в Україні набагато брутальніша. Особливо коли справа стосується Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Києві.
Отримавши на руки ухвалу суду про скасування незаконної відмови у визнанні потерпілою у справі щодо ймовірного зловживання депутатів Київради землями навколо озера Алмазне, я направила до ДБР процесуальний лист-вимогу. Все, як належить за законом: з електронними доказами, копіями рішень та чіткою вимогою — повідомити вхідний номер електронною поштою, адже кожен день на обліку.
І тут почався класичний державний ігнор.
Телефони гарячої лінії ТУ ДБР у м. Києві? Не відповідають. Додаткові цифри в тональному режимі? «Мертві». Офіційна електронна пошта? Тиша у відповідь. Жодних підтверджень, жодних вхідних номерів, повна ізоляція чиновників від громадян, які фінансують їхню роботу з власних податків.
Система хотіла змусити мене здатися, опустити руки і чекати місяцями. Але справжні викривачі не здаються.
У результаті замість того, щоб отримати елементарну цифрову відповідь на e-mail, як роблять більшість канцелярій державних органів, мені довелося під осіннім дощем під довготривалі тривоги їхати через розбиті мости безпосередньо до будівлі ТУ ДБР. Їхати особисто, пробиватися через зачинені двері й вибивати той злощасний вхідний номер, який врешті вдалося отримати та зареєструвати за № 48640-26/к, щоб не дати слідчим чергового шансу «загубити» документи та затягнути строки подачі в суд на бездіяльність слідчого ДБР.
Ця невелика особиста історія — ідеальний діагноз сучасній правоохоронній системі. ДБР сьогодні — це фортеця, відгороджена від людей стіною автовідповідачів, вимкнених телефонів та бюрократичного глузування. Вони змушують громадян їхати в негоду, витрачати здоров’я та час лише для того, щоб змусити слідчого виконати пряму норму Кримінального процесуального кодексу.
Але поки чиновники ховаються за зачиненими дверима, а слідчі продовжують ігнорувати вимоги закону, ми не зупиняємося. Оскільки чергова мовчанка та бездіяльність з боку слідчого ДБР перейшли всі межі, скарга на його бездіяльність уже повністю оформлена та подана до Шевченківського районного суду м. Києва.
Тепер справа за судовим контролем. Ми очікуємо, що закон буде виконано, а мій процесуальний статус потерпілої — нарешті відновлено у повному обсязі, попри будь-які спроби системи саботувати розслідування.
Держава працюватиме на захист людей лише тоді, коли громада перестане мовчати, віч-на-віч викриватиме цей безлад і братиме під власний жорсткий контроль роботу і слідчих, і суддів, і депутатів. Бо іншого шляху захистити свої права, свої городи, свою землю і своє місто просто немає.
Підтримайте громаду — за конституційний устрій.
