Права соціального забезпечення громадян України ніхто не відміняв. Виконуємо.

Право соціального забезпечення — сукупність правових норм, що регулює специфічним методом суспільні відносини з приводу розподілу частини валового внутрішнього продукту шляхом надання населенню компетентними органами в порядку соціального страхування і соціального забезпечення грошових виплат, медичної та лікарської допомоги, соціальних послуг або пільг за нормами і в порядку, визначеному законодавством, а також відносини з реалізації, захисту та відновленню конституційного права громадян на соціальне забезпечення.

            Так вже повелось в після майданові роки, коли політики, виснажені страхом відповідальності за довготривалу оману власного народу, вже не здатні винаходити конституційні стратегії порятунку України, блокують будь – яку самоорганізацію населення, пересічні громадяни завдають тон всім змінам в суспільстві, щоб за ним і держава переорієнтувалась в пріоритетах. І вдалось. Вимогливий до виконання Конституції України народ примусив таки посадовців з екранів телебачення запевняти нас, «що так як було, то вже не буде» і соціальні стандарти будуть за зразком європейських. І де вони ті обіцянки про зразки гідного людини життя вже за роки п’ятирічки?
Тож і на цей раз візьмемо на себе ініціативу: розставимо акценти на показники соціального забезпечення, щоб новоспечені політичні діячі тримались в тонусі і їх передвиборчі програми були спрямовані на виконання Конституції України, як того ми вимагали від всих депутатів Верховної ради України в особі В. Чумака, а не на те, щоб до влади привести якісь особи які так і не змогли надати відповіді на самі елементарні і конкретні питання. (Бажано переслухати всім, щоб зрозуміти на скільки безперспективно майбутнє у України за зразками минулого уявлення про демократію в Україні навіть за умови шаленого рзвитку промисловості в Україні, що негайно вимагає інвентаризації ).

Як теорію для пересічних громадян України – конституційних власників і як платформу для професійних політиків нагадаємо конституційні критерії соціального забезпечення, що вимагаємо від всіх , хто намагається представляти нібито наші інтереси.

         Одже. Конституція України як Основний Закон Української держави є фундаментом усієї національної правової системи. У ній закріплені основи державного ладу країни, механізм взаємодії трьох гілок державної влади, принципи функціонування громадянського суспільства та основні права й обов’язки людини і громадянина. Серцевину Конституції становлять статті, що визначають правовий статус громадян, і в тому числі, найбільш незахищених прошарків: пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та ін. Стежити за дотриманням цих прав, допомагати за­значеним категоріям громадян у реалізації їхніх конституцій­них прав і покликані соціальні працівники сфери соціального захисту населення.
Традиційно Конституція України вважається основною формою всіх галузей права і, зокрема, права соціального забезпе­чення. В ієрархії нормативних актів вона посідає особливе місце, вимагає, щоб інші правові акти і міжнародні договори не суперечили її основним положенням.
Перш за все, у ст. 1 Конституції України закріплено, що країна є соціальною державою. У людський свідомості сформу­вався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створю­вати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий мінімум і сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про осві­ту, культуру, сім’ю, охорону здоров’я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава мусить вести і соціально зорієнтовану економіч­ну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економі­чну свободу, заохочувати індивідуальну ініціативу, посилюва­ти стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боротися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов’язку соціального захисту найбідніших груп населення. У соціальній державі економічна і політична системи базуються на принципі консенсусу всіх політичних сил. В соціальній державі суспільство, в якому враховуються інтереси всіх соціальних прошарків суспільства, де працездатним людям надається можливість заробити на гідне життя собі і своїм сім’ям, а непрацездатним держава забезпечує гарантований рівень життя шляхом виплати пенсій, допомог, надання інших видів соціального забезпечення. Це держава, у якій людині гарантовано право свободи споживання і право свободи господарської діяльності, у якій чоловіки й жінки наділені всіма демократичними правами впливу на владу.

          Конституція України, перш за все, закріпила економічні, соціальні та культурні права своїх громадян. До них належать: 1) право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); 2) право на підприємницьку діяльність (ст. 42); 3) право користуватися об’єктами права суспільної влас­ності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. 13, 41); 4) право на працю (ст. 43); 5) право на страйк (ст. 44); 6) право на відпочинок (ст. 45); 7) право на соціальний захист (ст. 46); 8) право на житло (ст. 47); 9) право на достатній життєвий рівень (ст. 48); 10) право на охорону здоров’я, медич­ну допомогу і медичне страхування (ст. 49); 11) право на без­печне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50); 12) права, що зумовлені гарантуванням вільної згоди на шлюб, а також захи­сту материнства, батьківства, дитинства і сім’ї (ст. 51, 52); 13) право на освіту (ст. 53); 14) свобода літературної, худож­ньої, науково-технічної творчості (ст. 54).

В Основному Законі зафіксовані також положення, що розкривають суть соціальної держави, до яких належать такі:
1) держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13);
2) держава створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-тех­нічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповід­но до суспільних потреб (ст. 43); 3) пенсії, інші види соціаль­них виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожитко­вого мінімуму, встановленого законом (ст. 46);
4) громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається держа­вою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47); 5) охоро­на здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповід­них соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефек­тивного і доступного для всіх громадян медичного обслугову­вання. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; наявна мережа таких закладів не може бути скорочена (ст. 49);
6) утримання та вихо­вання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклуван­ня, покладається на державу.

         Україна як соціальна держава зобовязана виконувати  соціальну функцію: охороняти працю і здоров’я людей, встановлювати гарантований розмір оплати праці, забезпечувати державну підтримку сім’ї, інвалідів і людей похилого віку, розвивати систему соціальних служб, встановлювати державні пенсії, допомоги й інші гарантії соціального захисту. Ця функція держави спрямована на пом’якшення і подолання таких труднощів нинішнього перехідного періоду, як бідність, поглиблення нерівності й зростання безробіття; на стабілізацію рівня життя населення і більш рівномірний розподіл ваги економічних негараздів між різними групами населення. Особливу увагу в даному секторі питань і положень має відводитьсь реалізації конституційного права на користування природними ресурсами в тому числі землею – ст.13,14 Конституції України,
Інваліди та громадяни похилого віку потребують додаткової уваги і турботи держави. Для задоволення їхніх потреб потрібно поширити  мережу соціальних служб, створення яких має бути ініційоване в територіальних громадах шляхом обґрунтування їх доцільності. Обслуговування їх здійснюється як у домашніх, так і в стаціонарних умовах. Усе це робиться в рамках виконаної державою соціальної функції перед суспільством. Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через поточне, у відповідності до вимог Конституції України законодавство, яким передбачено надання окремих видів соціального забезпечення. Норми Конституції України окреслили рамки соціальної політики, її пріоритети, визначили основні завдання держави в соціальній сфері, встановили обов’язки державних органів щодо людини, її соціального забезпечення й соціального захисту.
Положення Конституції України деталізовані в поточному законодавстві і звужені бути ніяк не можуть.  Саме в ньому конкретизовані права людини у соціальному забезпеченні. Норми права соціального забезпечення передбачають коло осіб, які підлягають соціальному забезпеченню, органи, які зобов’язані надавати різні види матеріального забезпечення; джерела фінансування конкретних соціальних виплат; види та рівень соціального забезпечення; підстави надання забезпечення; процедуру звернення за реалізацією суб’єктивного права; ухвалення прийняття рішення; способи захисту порушеного права. У сукупності забезпечує механізм реалізації та захисту конституційного права людини на соціальний захист.
На підставі норм Конституції України оновлюється законодавство щодо соціального забезпечення громадян, створюється ефективна система соціального захисту населення, проводиться кодифікація норм певних правових інститутів, розробляються державні соціальні стандарти, вдосконалюються форми зовнішнього вираження норм права соціального забезпечення.
Важливою для нормотворчої діяльності та діяльності органів соціального захисту населення є ст. З Конституції України, згідно з якою людина визнана найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Відповідно до ст. 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Найвищу юридичну силу мають не нормативно-правові акти, а право в цілому, тобто такі правила поведінки, які визнаються суспільством справедливими, відповідають його ідеалам, належать до так званого ідеального права. Далі в цій статті закріплено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти мають відповідати їй. Таким чином, Конституція України виступає джерелом поточного законодавства. У свою чергу, закон є джерелом для прийняття підзаконних нормативних актів. Нормативні акти вищого рівня є базою для прийняття правових актів нижчого рівня. Ст. 9 Основного Закону визначила місце міжнародних договорів у системі національного права.
Дуже важливий обов’язок держави закріплений у ст. 16, а саме: забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Цьому питанню присвячено низку законів і підзаконних актів, що стосуються соціального захисту чорнобильців та осіб, які постраждали від техногенних катастроф.
Окремо у ст. 17 Конституції підкреслено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод. Ці положення ст. 22 Конституції необ­хідно враховувати при прийнятті нормативних актів у сфері соціального забезпечення, тобто не можна погіршувати положення людини. Для наочності можна порівняти норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” і Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом. Підкреслюється, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включно з наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Норми ст. 24 Конституції конкретизовані в законах з пенсійного забезпечення, законодавстві про допомоги, інших нормативних актах.
Соціальні працівники, державні службовці органів соціального захисту населення повинні пам’ятати, що права й свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55).
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров’я; екологічної безпеки.

       Виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове призначення. ( Закони ще потрібно прийняти в конституційний спосіб.) Суспільне багатство має розподілятись на справедливих і неупереджених засадах, тобто відповідно до ст. 95 Конституції України щороку плануються і здійснюються видатки у соціальній сфері.

          Тож коли оберете нову «владу», вимагайте від неї виконання соціального забезпечення громадян України. Ніяка ринкова економіка не відміняє їх.

по використаним матеріалам
http://radnuk.info/
оргкомітет по встановленню
конституційного устрою