Останнім часом не лише громада Києва зіштовхнулася з тривожною та вкрай небезпечною тенденцією: на вулицях нашого міста невідомі особи у балаклавах та без розпізнавальних знаків насильно витягають людей із приватних авто, зупиняють перехожих, організовують сафарі за людьми, примусово затримують їх та перевозять у цивільних немаркованих мікроавтобусах («бусиках») у невідомому напрямку.
Коли такі дії відбуваються за мовчазної згоди або безпосередньої участі працівників поліції, у кожного громадянина виникають законні запитання: хто ці люди у масках, на яких підставах вони діють, чому приховують свої обличчя та на якій правовій підставі громадян затримують без судових рішень і заносять до якихось «чорних списків» чи баз даних?
Це свавілля відбувається на тлі виснажливої війни, коли український народ щодня бачить надлюдський подвиг наших воїнів, які роками тримають фронт без належної ротації та відпочинку. В суспільстві кипить справедливий гнів: чому кремезні, фізично підготовлені, навчені володіти зброєю та екіпіровані за державний кошт чоловіки у формі поліції ховають свої обличчя за балаклавами в глибокому тилу, кошмарячи цивільних громадян на вулицях? Чому ці підготовлені силовики, які складали присягу захищати Український народ, не підсилюють виснажених захисників на передньому краю фронту, а замість цього організовують силові облави в місті за людми не навченими, непридатними за станом здоровя людей?
А коли поліція ще й починає умисно приховувати інформацію про правові засади діяльності таких «спецпідрозділів» у тилу — це остаточно підриває довіру громадян до держави та її інституцій. Мені з кожним днем стає все складніше доводити обуреним на обставини війни людям, що в нас є держава, а не корпорація Україна.
Як голова Громадської організації «Самоврядна громада», я переконана: порядок, безпека та законність у місцях нашого проживання напряму залежать від самих людей, від нашої самоорганізації та принципової громадянської позиції. Тільки через реальний громадянський контроль за діяльністю судово-правоохоронних структур ми зможемо зупинити свавілля. Якщо громада мовчить — система поглинає її права; якщо громада самоорганізовується — змушує систему працювати за Законом.
Саме тому я розпочала цей юридичний контроль із фундаментального інструменту — подання Запиту на публічну інформацію № 109 до Дніпровського управління поліції у м. Києві.
Проте замість правових відповідей ми зіштовхнулися з круговою порукою та системним приховуванням інформації.
Ще 09 липня 2026 року я звернулася до начальника Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Олександра П’ятниківського з вимогою дати вичерпні відповіді на 5 критичних питань (запит № 109: спроба отримати відповіді про правові засади) :
1. Які нормативно-правові підстави створення та функціонування «мобільних груп» за участю поліції?
2. Якими нормативно-правовими актами поліцейським дозволено під час виконання обов’язків приховувати обличчя (застосовувати маски/балаклави)?
3. На яких підставах правоохоронці використовують цивільні немарковані автомобільні транспортні засоби («бусики»)?
4. Яким є правовий статус відомостей та порядок внесення даних про громадян до інформаційно-телекомунікаційних систем (зокрема ІТС «АРМОР»)?
5. Якою є законна процедура та підстави для затримання чи доставлення осіб за відсутності відповідних судових рішень?
15 липня 2026 року начальник Дніпровського УП Олександр П’ятниківський надав листом № 259692-2026 відповідь, у якій заявив, що його управління… «не є розпорядником запитуваної інформації».
Це є пряме нехтування Законом України «Про доступ до публічної інформації». Стверджувати, що районна поліція «не знає» і «не є розпорядником» інформації про те, хто на її території у масках та на цивільних авто силоміць затримує людей — це або явне приховування злочинів, або повна втрата контролю за правопорядком у районі.
Бачачи ухилення від відповідей, 20 серпня 2026 року я подала Дисциплінарну скаргу на ім’я начальника ГУНП у м. Києві щодо притягнення керівництва районного управління до відповідальності.
Проте 24 вересня 2026 року заступник начальника ГУНП у м. Києві Ігор Бойко (лист № 362056-2026) надіслав шаблонну відписку. Він проігнорував питання про балаклави, цивільні «буси» та бази даних, покривши протиправну бездіяльність підлеглого П’ятниківського.
Надавши неповну та розмиту відповідь, заступник начальника ГУНП у м. Києві Ігор Бойко вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 212-3 КУпАП (порушення права на інформацію).
З метою припинення системного свавілля 30 вересня 2026 року я подала скарги до Уповноваженого ВРУ з прав людини, Департаменту внутрішньої безпеки НПУ та Голови Нацполіції України. ЦЕ був наш процесуальний наступ та прорив у Секретаріаті Омбудсмана
14 жовтня 2026 року Секретаріат Уповноваженого ВРУ з прав людини Дмитра Лубінця повідомив мене про важливе рішення (лист № 1587.8/П/1822.7/26):
Секретаріат Омбудсмана офіційно прийняв рішення про ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина стосовно Головного управління Національної поліції у м. Києві (на підставі ст. 13, 17, 22 ЗУ «Про Уповноваженого ВРУ з прав людини»).
Спроба керівництва поліції столиці сховатися за шаблонними відписками зазнала поразки. Дії та рішення ГУНП у м. Києві перебувають під офіційним процесуальним переслідуванням Секретаріату Омбудсмана.
Що це означає для громади та якими будуть наступні кроки?
1. Секретаріат Уповноваженого вимагатиме від ГУНП у м. Києві пояснень та матеріалів щодо підстав приховування публічної інформації. За результатами чекаємо на складання адмінпротоколу за ч. 2 ст. 212-3 КУпАП. Почалось офіційне розслідування дій поліції.
2. ДВБ Нацполіції розглядає питання щодо притягнення Ігора Бойка та Олександра П’ятниківського до відповідальності за порушення Дисциплінарного статуту НПУ тобто настає дисциплінарна відповідальність.
3. Під тиском омбудсмана та перевірок поліція буде змушена офіційно відповісти, чи мають право особи у балаклавах затримувати громадян та витягати їх із транспортних засобів, і яким є статус баз «АРМОР». Тобто ми намагаємось вивести дії поліції на вулицях у правове поле. Ще маємо надію що це можливо.
Що далі? Тримаємо зв’язок та продовжуємо правовий контрольМи свідомо не розкриваємо всіх юридичних кроків та тактичних дій, аби не давати правопорушникам у погонах можливості завчасно готувати чергові формальні маніпуляції. Проте запевняємо: боротьба триває, і ми дотискатимемо кожне порушення до законного фіналу.
Наші принципові орієнтири залишаються незмінними:
1. Притягнення винних до відповідальності: Дії керівництва поліції столиці та районного управління оцінюватимуться в межах відкритих проваджень та службових розслідувань.
2. Виведення діяльності силовиків у правове поле: Поліція буде змушена дати чіткі відповіді громаді щодо дій осіб у балаклавах, використання немаркованих авто та баз даних.
3. Захист прав кожного мешканця: Ми продовжуємо надавати правову підтримку та відстоювати інтереси нашої громади.
Висновок. Відкриття Омбудсманом офіційного провадження стосовно Головного управління Національної поліції у м. Києві доводить головне: системні відписки та кругова порука ламаються перед згуртованістю, знанням Закону та принциповою громадянською позицією.
Стежте за нашими публікаціями! Ми перебуваємо на постійному зв’язку та будемо оперативно інформувати вас про кожен наступний крок, рішення органів контролю та нові результати нашої спільної боротьби.
Будьмо згуртованими, самоорганізовуйтесь та захищаймо свої права разом!
Підтримайте громаду — за конституційний устрій.
