Облік землі – потреба суспільства. Ринок землі – грабунок громадян .

          Оргкомітет по виконанню Конституції України, що домовився розповсюджувати знання серед громадян України, продовжує виконувати взяті на себе зобов’язання – підвищувати свідомість нації і готувати до безпосередньої влади та господарювання.

Ще в 2018 році Лариса Лисюк, юрист, вчитель історії Олександрійської школи Кіровоградської області, досліджує законодавство нам всім в допомогу зрозуміти методи його фальстфікації з метою тотального пограбунку українського народу.
( джерело ) https://www.facebook.com/larysa.lusiuk/posts/1582592521794694
«Відкриваємо усе нові факти про причини нашого матеріального зубожіння. Працюємо над одним питанням, але, щоразу знаходимо те, що, спочатку дивує, а потім змушує задуматися.
От, читаємо Закон України “Про угоди про розподіл продукції”. Випадково відкрився за посиланням у іншому законі. Ніколи б і не придумалося, що
ПРОДУКЦІЯ – це “продукція – корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) під час розробки родовищ корисних копалин;
вироблена продукція – загальний обсяг продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої у пункт виміру;
компенсаційна продукція – частина виробленої продукції, що передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат та, у випадках, передбачених цим Законом, з урахуванням їх індексації;
{Абзац п’ятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5406-VI від 02.10.2012}
прибуткова продукція – частина виробленої продукції, що розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією;
пункт виміру – пункт, у якому відповідно до угоди про розподіл продукції здійснюється вимір виробленої продукції та її розподіл на компенсаційну та прибуткову;”
Сторонами угоди про розподіл продукції є : «1. Сторонами угоди про розподіл продукції виступають інвестор (інвестори) і держава в особі Кабінету Міністрів України.» А визначення інвестора – ось «інвестор (інвестори) – громадянин України, іноземець, особа без громадянства, юридична особа України або іншої держави, об’єднання юридичних осіб, створене в Україні чи за її межами, особи, які діють окремо чи спільно, що має (мають) відповідні фінансово-економічні та технічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами та визначений переможцем (переможцями) конкурсу; особа, визначена абзацом п’ятнадцятим частини першої статті 7 цього Закону, у разі укладення угоди за участю такої особи; особа, яка набула прав та обов’язків, визначених угодою про розподіл продукції, в результаті передачі прав та обов’язків відповідно до статті 26 цього Закону;»
Згідно економічної теорії, словників, ПРОДУКЦІЄЮ є матеріальний результат трудової діяльності або виробничих процесів, що має корисні властивості і призначений для використання споживачем. Виникло питання – для чого підмінна поняття зафіксована у Законі? А не інакше, як для обкрадання Українського народу на надра. Бо ж, як інакше обійти положення ст.13 Конституції України, яка зазначає, що НАДРА є об’єктом права власності Українського народу. І ця ж стаття Конституції зазначає, що ВІД ІМЕНІ Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. А Закон дав право державі в особі КМУ. Хоча, КМУ, згідно ст. 116 Конституції України НЕ МАЄ повноважень укладати угоди про розбазарювання надр. Розумію, що багато, читати, але умисно копіюю ст. 116 Конституції України
«Стаття 116. Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
{Офіційне тлумачення положення пункту 2 статті 116 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
{Офіційне тлумачення положення пункту 3 статті 116 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
{Офіційне тлумачення положення пункту 6 статті 116 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
{Статтю 116 доповнено пунктом 9-1 згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014}
9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;
{Статтю 116 доповнено пунктом 9-2 згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014}
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
{Пункт 10 статті 116 в редакції Закону № 742-VII від 21.02.2014}
Цікаві й інші положення цього Закону, як наприклад :
Стаття 4. Визначення угоди про розподіл продукції
«Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона – Україна (далі – держава) доручає іншій стороні – інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції.» І що, інвестор усі витрати покриває за рахунок держави? То ж для чого він тоді, здогадатися не важко.
Чи не ми, громадяни України, конституційні власники надр, сплачуємо ціну на газ до якої включено 17% податку на додану вартість? І, як нам позбутися своєї природної властивості – надмірної довірливості і бажання бути ошуканими?
Ось ц е положення теж цікаве – Стаття 21. Використання державної частини виробленої продукції відповідно до угоди про розподіл продукції.
Частина виробленої продукції, що залишається у власності держави, використовується (реалізується) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому враховуються потреби тієї території, на якій розташована ділянка надр, передана у користування на умовах угоди. Розрахунок та обґрунтування місцевих потреб у виробленій продукції здійснюється органом місцевого самоврядування. В такому розрахунку в обов’язковому порядку повинна передбачатися відповідна компенсація втрат, що виникли внаслідок порушення екологічних вимог при використанні природних ресурсів у даній місцевості. У вище зазначених положеннях КМУ не одержав права продавати продукцію, та ж ЗАКОН надає йому таке право.
А тут, ще й органам місцевого самоврядування дали можливість взяти участь у «розподілі продукції». А де ж тут ми, громадяни України? Чого бідні?

Корисно бути обізнаними ознайомившись з кропіткою аналітикою і зроблених висновків учасників загальнонаціонального конституційного процесу, що поширюється регіонами України всупереч організації чергових майданів і заорганізованих протестів. Безпосередня участь громадян в управлінні державою почнеться з соціального публічного діалогу, домовленості і визначення спільних програм, до чого і тяжіє більшість активістів і потребу в тому відчуває кожний звичайний громадянин.

19.лютого видає висновки.

Дослідила державний акт на право приватної власності на землю(пай). Напросився, поки що, єдиний висновок – розвели. Аферу з продажем землі розпочато давно, ще з 1990року. Методично плутали – заплутували свідомість і документацію для досягення кримінальної мети – позбавлення українців основного національного багатства – землі. Сам акт, як правовстановлюючий документ, таким бути не може, бо ж “Акт – це документ правової чинності, в якому конста­туються або підтверджуються факти, події, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів, вчинками посадових осіб.
Акти поділяються на законодавчі й адміністративні.” Це з ділової української мови. У тлумачному словникові теж не визначається акт, як правовстановлюючий документ. Але, видати селянам інший документ не могли, (психологію українців вивчили на “відмінно”), бо, ж наприклад, якби видали свідоцтво про власність на землю, то ж , по – перше, прийшлося б відповідати за злочин – приватної власності на землю бути не могло у звязку з тим, що ЗУ № 404 від 24.10.1990 року призупинив дію гл.2 “Економічна система”Конституції УРСР до вступу в дію нової Конституції.
По – друге, сама назва “акт”, уже давно, з 1970 року використовувалася в селі, колгоспі, адже, за Земельним кодексом 1970 року саме колгоспи мали державні акти на право користування землею. Щоб не порушувати “устрій”, і обібрати тих селян і їхніх нащадків,зробивши вигляд, що вони стали заможними власниками землі(а , насправді, лише нікчемного папірця під назвою “Акт”) у грудні 1990 року ВР УРСР приймає постанову, і затверджує ось такі акти : 1. Затвердити форми державних актів:
– на право довічного успадковуваного володіння землею;
– на право постійного володіння землею;
– на право постійного користування землею.
Зверніть увагу, про власність у них мова не йде, але йде підготовка свідомості до маніпуляцій з землею. І, справді, якщо передаєш річ у володіння, чи користування – складаєш акт про передачу, неначе усе допустиме, та й колгосп за актом користувався, вів себе, як власник – асоціація закріплена.
Далі , підставою для видачі Державгого акта є рішення сесії сільської ради, ну , наприклад від січня 2002 року. На цей момент уже діяла Конституція 1996 року, згідно положень якої сільська рада є ПРЕДСТАВНИЦЬКИМ органом власника – територіальної громади, і на своєму балансі не мала тієї землі, щоб її кому небудь передати у приватну власність, як і повноважень це робити не мала. На сьогодні шукатимемо ту сільраду, як вітра в полі. А хранителем другого екземпляру цього акта зазначена районна рада. Зрозуміло , для чого ОТГ? Треба хранителя другого екземпляра, районну раду теж прибрати, селян змусити до 2024(до 1 січня 2025 року переоформити ту землю в черговий раз за свої гроші і без відповіді на питання для чого, бо ж очевидно, що нічого не виходить з продажем землі, і, злочин 2002 треба прикрити. Тому, шановні українці, нам можна спати спокійно, але не розслаблятися.

НА моє переконання спати спокійно не начасі.

«Ділюся далі своїм дослідженням» – пише Л. Лисюк 19 лютого 2021. https://www.facebook.com/larysa.lusiuk/posts/3663684597018799

1. Розбираємося з поняттями. Власність і право власності є поняттями, що мають тісний зв’язок, і розкривають різні сторони нашого господарського, чи соціально – економічного життя в державі. Власність є економічним поняттям, яке визначає відносини між людьми з приводу привласнення / відчуження засобів виробництва, результатів праці. А право власності – результат законотворчої діяльності держави. Так вже склалося історично, що держави засновані націями для забезпечення порядку, безпеки, гідного, достатнього рівня життя своїх громадян і т.д., мають законодавчі органи, які приймають закони. Тому й визначили на рівні держав і закріпили законом (правилом) тріаду (триєдину складову ) права власності – це ПРАВО ВОЛОДІННЯ – наявність законного права на майно, ПРАВО КОРИСТУВАННЯ – одержання користі від майна, і ПРАВО РОЗПОРЯДЖЕННЯ – право вирішувати долю майна(продавати, роздавати, дарувати, знищувати його). Тобто, лише власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Користувач лише володіє і користується майном, без права розпорядження ним.
2. Розбираємося з власністю колгоспів, майно і землю яких “розпаювали”. Згідно Примірного Статуту колгоспу, який діяв до 1992 року, колгосп був юридичною особою. Власністю колгоспу були засоби виробництва і результати праці колгоспників. Цитую Конституцію УРСР: « Стаття 12. Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об’єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безплатне і безстрокове користування.» Тому, колгоспники, як засновники колгоспу, власники засобів виробництва (ферми, токи, тракторні та автопарки, і т. д. ) та результатів праці (зерно, молоко, м’ясо, і т.д.), на момент розпаювання могли розділити на частки свою колгоспну власність , і користуючись своїм правом власності, вирішити його подальшу долю – розікрасти, олігархам подарувати, зберегти і примножити, чи, щось інше. До землі вони не мали жодного відношення, адже вона була надана у безплатне і безстрокове користування колгоспові. Тобто, припинили юридичну особу – колгосп, і йдіть собі з Богом, не чіпайте землю, яка залишилася в державній власності. Стаття 11 Конституції УРСР 1978(діяла до 1996 року) зазначала : «Державна власність – спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси…»
3.Якщо та земля була передана колгоспові актом на право користування землею, то , ліквідаційна комісія мала би передати ту землю і акт на право користування нею до сільради, яка згідно Конституції УРСР до 1996 року, була власником майна. Але, оскільки р.2 Конституції УРСР призупинено, то сільрада мала обов’язок зберігати, охороняти землю, одержану після припинення колгоспу, мала би організувати господарювання на землі без її відчуження, чи передати в користування іншим суб’єктам господарювання.
Та, не для цього руйнувалася колгоспна система. Уже в 1992 році , 20 грудня ВРУ приймає ЗУ «Про селянсько – фермерське господарство», і 450 депутатів, плюс президент Л. Кравчук (підписав закон) вирішили почати дерибан землі. Ось звідки в них по 200 і більше гектарів землі : Стаття 6. Розміри земельних ділянок селянських (фермерських) господарств.
Для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів ріллі і 100 гектарів усіх земель, у місцевостях з трудонедостатніми населеними пунктами, визначеними Кабінетом Міністрів України, – 100 гектарів ріллі.
Конкретні розміри земельних ділянок громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, у межах норм, передбачених частиною першою цієї статті, визначають районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів диференційовано, з урахуванням регіональних особливостей, спеціалізації та можливостей ефективного використання наданих земель.
Отже, до дерибану землі першими приступили міські та районні ради народних депутатів.
Але ж, у злочин треба втягти більше невігласів, бо ж тоді відповідальність ділиться на всіх, і, як думали «ідеологи» земельної реформи, відповідальність обнуляється. Для злочину використали селян, роздавши їм у 1995 році земельні сертифікати про право на земельну частку – пай без виділення землі в натурі, та заснувавши, чи то сільськогосподарські кооперативи, чи колективні сільськогосподарські підприємства чи якісь інші господарства, начебто колективної власності. Тобто, вони, селяни, надали свої паспорти для оформлення сертифікатів, щоб земля стала об’єктом невідомого права власності через фальшиві папірці – сертифікати, і, водночас колективною власністю. У самому сертифікаті зазначено : «…в тому, що йому (громадянинові, який одержав сертифікат) належить право (яке саме?) на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності». Коли, хто , як трансформував державну власність у колективну – велика таємниця. Ці папірці вже видають райдержадміністрації – органи виконавчої влади, які в той час повністю формувалися і контролювалися президентом – ось тут і родина іншого президента Кучми земелькою себе забезпечила. Бо ж, це селяни не дочиталися, а в тому сертифікаті зазначено: «Право на земельну частку (пай) може бути об’єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.»
Отже, з цього слідує: злочин проти української нації, загроза для основного національного багатства – землі існує з 1990 року і до сьогодні. Землю прибирали до рук у злочинний спосіб, свідомо маніпулюючи селянами, приймаючи нормативні акти у перевищення повноважень народні депутати , президенти. Виконавцями злочинних дій були районні ради, райдержадміністрації. Та, і сільські не стояли осторонь.
Це дослідження підтверджує існування загрози для української землі з 1990 року. Паралельно існують зазначенні вище так званні нормативні акти, якими скористалися видумщики земельної реформи – так вони називали і називають сьогодні цей шабаш навколо нашої землі.
Але, існує Конституція УРСР, яка має вищу юридичну силу і є обов’язковою до виконання УСІМА громадянами, депутатами, президентами. З 16 липня 1990 року існує Декларація про державний суверенітет, яка, з моменту проведення референдуму має силу конституційного закону. Ці нормативні акти закріпили, взяли під охорону нашу ЗЕМЛЮ, проголосивши її «спільним надбанням усього українського народу» (Конституція УРСР), «власністю українського народу, матеріальною основою суверенітету»(Декларація). У той час, коли ми пливли по інерції і ні в що не вникали, вище зазначені та дуже зацікавлені в особистій вигоді співгромадяни, користуючись нашим незнанням та мовчазною згодою у злочинний спосіб прибирали до своїх брудних рук наше спільне благо, дане Богом для усього народу, створивши ілюзію паралельного світу, підмінивши поняття(держава стала країною, громадяни – фізичними особами, і т.д.). Та, щось, якась невидима сила, навіть тоді, коли ми без діємо, гальмує дії тієї нечистої сили. Гортаючи, перечитуючи купи їхньої писанини, стверджую, що вони підготувалися і зорганізувалися для викрадення нашої землі зовсім навіть непогано. Та, не вийшло тоді, і зараз теж марно стараються. Сам український простір уже інший. Уже прокидаємося ми, українці. І, нам ніхто не заважає припинити гру зі злочинною системою, перевернути усе з голови на ноги, вийти з паралельного, злочинного простору у праведний, справедливий, де існують закони природи, і жити так, як, колись мріяли наші предки про майбутнє життя своїх нащадків!

В наступному пості ФБ https://www.facebook.com/larysa.lusiuk/posts/3666033776783881 , де інформація зачепила багато співрозмовників до теми, пані Лариса дає всім пояснення і розтлумачує деталі, які нам всім підуть на користь.
« І так, про сільраду, та її участь у земельній «реформі». У попередніх дослідженнях я зазначала, що , першим документом що давав селянам відчути себе власниками був Сертифікат на право на земельну частку, який видавала районна державна адміністрація. Цей папірець свідчив про частку селянина у колективній власності (раніше зазначала, що така форма власності НЕ МОГЛА існувати в Україні взагалі, бо ж Конституція УРСР такого виду власності не передбачала, її глава 2 з 24.04 1990 року була призупинена до прийняття нової Конституції, яка теж не містить такої форми власності. У відсутність діючих конституційних норм змінювати форми власності можуть лише злодії, і лише … для себе ) З 1999 року, з моменту появи Указу президента “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, уже сільська рада видавала Державний акт на право приватної власності на землю на підставі свого рішення. Що саме стало підставою для цього рішення – невідомо, але можна одержати копію рішення сільської ради, ( воно зазначене у Державному акті, – його № та дата ).
Тобто, якби діяли в правовому полі, то , єдиний , хто зобов’язаний був зберегти землю до прийняття Конституції 1996 року – сільрада, і вона ЄДИНА могла надавати ЗЕМЛЮ в КОРИСТУВАННЯ для того новозаснованого на місці колгоспу селянського господарства. Але, мабуть, тодішні сільські голови, скориставшись ЗУ «Про СФГ», наділили себе любимих (може й родичів) землею у розмірі 50, а то й більше гектарів, своє его задовольнили, ковтнули гарну, але злочинну наживку системи, і стали її «руками». Саме вони, разом з депутатами на сесії приймаючи рішення про видачу Державного акту, мусили б розібратися , як мінімум, як же це треба було зробити, щоб , у майбутньому спати спокійно і не стояти перед всеукраїнським трибуналом( без нього ніяк, якщо загроза землі – загроза нації). Я не звинувачую їх в тому, що не дослідили, як я зараз нормативні акти, не вивірили свої кроки. Тоді ж інтернету не було. Та, і тоді, і сьогодні , посадова особа , а сільський голова нею був, діє на підставі, у спосіб, і межах, передбачених Конституцією і Законом.
Та, їхні дії мають для усіх, не тільки селян загрозливі наслідки. Що я маю на увазі. Якщо, навіть, припустити, що Державні акти є правовстановлюючими документами, то ж вони все рівно сфальшовані, оскільки, при складанні Державного акта на право приватної власності на землю порушили вимоги Інструкції « Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю…», не виконали ось цього пункту інструкції:
1.12. Складання державного акта на право приватної власності на землю
………..проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. ( Пункт 1.12 із змінами, внесеними згідно з Наказом Держкомзему N 27 ( z0181-00 ) від 29.02.2000 )
1.14. Довгострокові межові знаки передаються на зберігання власнику або користувачу земельної ділянки, про що складається відповідний акт. Акт складається у трьох примірниках, підписується власником або користувачем земельної ділянки, виконавцем робіт і представником районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України. Один примірник додається до технічної документації зі складання відповідного державного акта, другий – передається виконавцю робіт, третій – видається разом з державним актом на землю власнику або користувачу земельної
ділянки. Власник або користувач земельної ділянки попереджається про відповідальність за порушення чи знищення вказаних знаків.
( Пункт 1.14 в редакції Наказу Держкомзему N 27 ( z0181-00 ) від
29.02.2000 )
Чи мають власники папірців з назвою «Акт на право приватної власності на землю» інший акт – про передачу їм на зберігання довгострокових межових знаків? Ні!!!!! Значить, межі земельної ділянки не визначені, а , читайте вище, ДЕРЖАВНИЙ АКТ СКЛАДАЄТЬСЯ після перенесення в натуру, на місцевість, меж ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ! Що у власності, панове? Фальшивенький папірець? Що ви за ним хочете продавати? Сільські голови, депутати, вам спиться спокійно? Те, що ви занесли у ДА прізвища сусідів та опис меж, не означає, що МЕЖІ визначені.
Така ситуація загрозлива для селян – власників паїв уже сьогодні – є папірець, – нема в натурі визначеної у законний спосіб – з встановленими межовими знаками земельної ділянки. (Щороку, перед гробками їздимо на кладовище в село, і батько показує свою землю – десь тут, і як оте «десь тут » продати?). Є ж прецеденти в Україні – коли власник хоче розірвати договір оренди, а орендар, маючи юриста, не заперечує, але поставив наступні умови: винести земельну ділянку в натуру на місцевості, так як при виготовлені технічної документації щодо складання держ. акту, не було виносу в натуру, а за законом лише після встановлення межових знаків землевласник може користуватися земельною ділянкою. Після цього – в ступор? Налякати не хотіла, хочу включити свідомість! Що з цим усим робити – буде далі, можливо, завтра.

І Далі висновки зроблені. https://www.facebook.com/larysa.lusiuk/posts/3670948832959042 22.02.2020
Обіцяла висновки до своїх попередніх публікацій, додаю. Я думаю, переконала своїм дослідженням, що землю нашу продати не можливо, бо для цього відсутні юридичні підстави у того, хто є т.з. “власником паю”? Почнете торгувати матінкою – землею за правилами злодіїв – утратимо і землю і ті кошти, на які сподіваєтеся. Тут, мої любі співвітчизники, доведеться пройти тест на громадянськість – або в правду , з думкою про майбутнє нації = своїх дітей, онуків, правнуків, захищаючи свою землю – простір для життя і господарювання. Або ж, з думкою – “після нас, хоч потоп”, продаєтеся нечисті, готуєте себе і нащадків до рабства, голодоморів, вимирання. А ще, попереджаю про відповідальність – відповідатимете разом з тими, хто придумав таку “реформу”. Нічого, що бідні, але, чому бідні? Невже, продаж паю вас збагатить? Гроші мають властивість закінчуватися, а земля – вона вічна!
Тепер, які кроки нам усім разом треба розпочати для виходу в правду:
1.Розпочати облік землі у територіальній громаді , щоб мати зведений облік землі в Україні:
– 1. Визначити межі адміністративно – територіальної одиниці – села, селища , міста, встановивши межові знаки. (Прибрати раз і назавжди оте дурнувате “у межах населеного пункту”, “за межами населеного пункту”, бо ж між селами є лише межі, а не “порожнеча”, привласнена з метою власного збагачення.) Це обовязки голів, чи старост, інакше, за яку саме територію вони взяли на себе відповідальність?
– 2. Після цього – Облікувати землю у селі, місті, знову ж таки , здійснивши розмежування її, і встановивши власників/користувачів. Сучасні технології , якими володіють геодезисти, айтішники дають можливість це здійснити швидко. Інформація про обліковану землю – має бути загальнодоступною – наша спільна сумісна , невідчужвана власність , що ж скривати? Якщо, хтось прихватив нашого спільного – будемо запитувати, де взяв, і чому.
Землю треба один раз і назавжди закріпити у власність (як актив, основний засіб виробництва, простір для життя) ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ (ст. 143 Конституції України), без права відчуження. Тобто, не право власності на землю має територіальна громада , і рада продає, чи роздає по 50 га родичам старост, старостам, головам, і т.д. , а має на балансі УСЮ землю(банк землі починаємо формувати, дізнаємося, яка багата українська нація), а користувачі землі зазначені в Алфавітній книзі домогосподарств(форма 3), погосподарській книзі ф.2 (тут і користувачі паїв проявляться). Чи ж ми мудрі, коли за привнесені штучно слова “приватна власність на землю” платимо шалені кошти за оформлення – переоформлення, хіба нам не достатньо бути її власниками спільними публічними і користуватися нею за простою процедурою, через статистичну діяльність органу місцевого самоврядування? Це прояв отого “розділяй і владарюй(у нашому випадку, оббирай)” Запрошую до обговорення, бо ж виконувати Декларацію про державний суверенітет України, Конституцію України – це не досліджувати нормативні акти, це СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ, велика і відповідальна робота для спільного майбутнього.»
Одже . Від себе додам. Стратегія і завдання визначені. Вони стануть об’єднавчим проектом нації на самоорганізацію в побудові воістину демократичної України, де українці мають найвищу відповідальність відстояти державність республіки України і закласти фундамент для розвитку всього народу України – громадян всіх національностей, проживаючих в Україні.

ГО «Самоврядна громада» з 2015року разом з громадянами в кількості до 300 чоловік на підставі норм українського законодавства , ( а саме абз. 2 ст. 14 Конституції України (Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.;
п. 2 ст. 78 Земельного Кодексу (Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.);
пп. б) ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу (Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності);
ч. 1 ст. 121 Земельного Кодексу України (Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка в містах – не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.);)
отримує досвід самоорганізації в даному напрямку правового захисту.
Піднята в статті тема, сподіваємось, стане консолідуючою і об’єднавчою для всіх громадських діячів https://www.facebook.com/ukranews/videos/1450113738499348/
https://interfax.com.ua/news/video/628135.html (люди мають знати сутність діяльності кожного зацікавленого в правовому порядку) і виведе справу захисту надр, прав громадян України, державотворення на новий цивілізований рівень.
Об’єднавшись в підготовці до круглого столу з метою проведення публічного діалогу, ми доведемо верховенство права в Україні, виведемо на чисту воду «великих дико зростаючих державних діячів» https://www.ukrinform.ua/tag-zemelna-reforma?fbclid=IwAR0EFy2D-xDBkvru6XAFYspJW6bShHl6u_pLsmr0mNw1DLqjEmYCrvk5Jqs

Зупинимо злочини проти нас, дітей і майбутнього, що творяться за кошти Світового банку. https://agropolit.com/spetsproekty/834-zemelna-reforma-2021–dorojnya-karta-zapusku-rinku-zemli?fbclid=IwAR149KFpQ4ITea08kPKAhGZa72JC556tSBv0uHivjqClvrlC-k51fWxqBSI
Ми слідкуємо за темпами тиску системи на наші права і ігнорування всіх вимог Конституції України в даному питанні. Ганьба вже проявлена в імітації «захисту землі» https://interfax.com.ua/news/video/626874.html і має бути зупинена.

Маємо діяти активно, забувши про лідерство і першість. Головне – нація і її земля.
В допомогу розуміння надаю аналітику громадських підходів. https://www.facebook.com/UkrainianIF/videos/502581390731418/