Система розраховує на втому активістів. Ми ж розраховуємо на власні висновки. Цей матеріал — інструкція з перетворення процедурних пасток на зброю правового захисту суспільно значущих інтересів
«А де ваші люди? Де ЗМІ?» — дорікнула мені головуюча суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду Чорна Валерія Вікторівна, дивлячись на моє клопотання про дозвіл на онлайн-стрім та відеозйомку. Тема засідання — розкрадання 381,8 гектарів столичного заказника «Троєщинські луки» депутатами Київради.
Громада та журналісти чудово розуміли, як складно добиратися до суду зранку в годину пік, тому розраховували саме на трансляцію. Але суддя Чорна В.В. використала фізичну відсутність людей у залі як докір і усно заборонила будь-яку зйомку, навіть без винесення ухвали.
Коли ж колегія суддів у складі головуючої Чорної Валерії Вікторівни, суддів Никифорова Андрія Сергійовича та Павлишина Олега Федоровича перейшла до розгляду клопотання, у трансляції відмовили остаточно. Мотивація вражає: виявляється, зміст судового засідання — це обговорення підстав невнесення відомостей до ЄРДР, які нібито «мають обмежене коло доступу».
Це феноменальний юридичний нонсенс. Справа про бездіяльність канцелярії НАБУ не містить жодної таємниці слідства, бо самого слідства ще немає! Але судді Чорна В.В., Никифоров А.С. та Павлишин О.Ф. закрили двері від камер суспільства. З аналітики роботи АП ВАКС відома закономірність : якщо судді панічно бояться публічності — вони готують неправосудне рішення. Я це розуміла, тому і протестувала реєстрацією в каецелярії клопотання. Так і сталося: апеляційну скаргу залишили без задоволення, захистивши технічний саботаж Бюро.
Це історія про те, як система з’їла справу проти топ-посадовців на етапі канцелярії, і які уроки з цього маємо винести ми всі.
Урок №1: Узурпація функцій слідства… прес-службою НАБУ
За законом (стаття 214 КПК України), відкривати кримінальне провадження або відмовляти у цьому має право виключно процесуальна особа — детектив або прокурор — і лише протягом 24 годин. У нашому кейсі відбулася цинічна підміна процесуальної форми. Нашу заяву про злочин депутатів розглядали не детективи. Її долю вирішило… Управління комунікацій та зовнішніх зв’язків НАБУ. Цивільні чиновники прес-служби — керівник управління Головацький Г.Г., головний спеціаліст Твердохліб В.С. та завідувач сектору Дубров О.А. — вирішили, що вони мають право підміняти собою детективів. Вони застосували Закон «Про звернення громадян» до кримінального процесу (що категорично заборонено) і таємно склали акт про «відсутність заяви» через виключно механічну, технічну описку в індексі шапки електронного файлу. Сам 4-сторінковий текст нової заяви з моїм підписом лежав перед ними, але вони «осліпли».
Наш урок: Система шукатиме найменшу формальну зачіпку — кому, крапку, номер файлу, — щоб прикрити корупцію мільярдного масштабу і заблокувати розслідування ще в канцелярії.
Урок №2: Заочне правосуддя та заперечення «з майбутнього»
У суді першої інстанції слідчий суддя Вищого антикорупційного суду Дубас Віталій Михайлович продемонстрував повне ігнорування принципу рівності сторін. НАБУ на засідання просто не з’явилося. Проте свої письмові заперечення Бюро примудрилося надіслати через дві години після того, як засідання офіційно закінчилося, а суддя Дубас В.М. уже пішов у нарадчу кімнату.
Суддя виніс ухвалу на користь НАБУ, фактично не бачачи тексту їхніх заперечень у процесі, а нас було позбавлено елементарного права на захист та спростування маніпуляцій Бюро. Понад те, суддя Дубас В.М. вимагав від нас готову судову експертизу вартості землі вже на стадії заяви, повністю «забувши», що розрахунок збитків — це обов’язок слідства за статтею 242 КПК.
Наш урок: Не сподівайтеся на автоматичну змагальність. Антикорупційні органи можуть ігнорувати суди, закидати їх паперами постфактум, а судді заплющуватимуть на це очі. Кожну таку процесуальну аномалію потрібно фіксувати публічно.
Урок №3: Синдром «страуса» та заплющені очі на статус фігурантів
У нашій заяві було чітко вказано конкретних суб’єктів: чинних депутатів Київської міської ради Пинзеника Олеся Олександровича та Ялового Костянтина Володимировича, а також прокурора Касяна Т.В. Суддя першої інстанції Дубас В.М. штучно зачепився за фінансовий поріг збитків, назвавши втрату землі громади «фантасмагоричною».
При цьому судді свідомо проігнорували статтю 216 КПК, яка чітко вказує: якщо злочин вчинено депутатом міської ради міста Києва, НАБУ зобов’язане розпочати розслідування за самим лише статусом особи, незалежно від остаточної суми шкоди. Але суб’єктний критерій судді просто «не помітили».
Наш урок: Коли у справі фігурують впливові прізвища, система часто вмикає «юридичну сліпоту» і шукає штучні приводи, щоб оминути імперативні норми закону про статус підозрюваних.
Епілог: Ми виносимо уроки і стаємо міцнішими
30 червня Апеляційна палата ВАКС у складі суддів Чорної В.В., Никифорова А.С. та Павлишина О.Ф. оголосила лише коротку резолютивну частину: «Без змін». Повний текст із виправданнями вони пообіцяли зачитати лише 2 липня. Чому? Тому що написати юридичне обґрунтування того, чому технічна описка в індексі файлу для суду та прес-служби НАБУ є важливішою за розкрадання 381,8 гектарів екологічного заказника — це надважке завдання, яке потребує двох днів шліфування тексту на папері.
Вони думають, що ця ухвала нас зупинить і ми опустимо руки? Вони глибоко помиляються. НАБУ та апеляційний суд захистили свій червневий саботаж. Але цей досвід не послабив нас — він дав нам унікальні знання про те, як працюють приховані механізми системи та де ховаються її слабкі місця.
Ми ретельно проаналізували кожен крок, кожну маніпуляцію та кожну формальну зачіпку опонентів. Ми виносимо з цього процесу жорсткі, але безцінні уроки процесуальної боротьби. Нас б’ють кулуарними інтригами та закритими засіданнями — ми стаємо юридично міцнішими, зубастішими та витривалішими.
Боротьба за 381,8 гектарів київської землі продовжується. Громадянське суспільство не має права втомлюватися, і ми доведемо справу захисту Троєщинських лук до законного фіналу. Земля належить громаді, і закон змусить її повернути!
Йдем далі , набуваючи досвід, отримуючи знання.
Інна Плотнікова
No responses yet